В.О. Сухомлинський "Про роль вчителя у вихованні моральних цінностей учнів"

Питання про роль і значення педагогічного стилю для формування колективу і особистості не новий, він неодноразово піднімався в нашій психологічній  та педагогічній літературі і, насамперед, у працях В.А. Сухомлинського. Особливо серйозній критиці піддавався авторитарний стиль, зловживання вчителів владою. 
В.А. Сухомлинський писав: «Володарювання над дітьми - одне з найважчих випробувань педагога, один з показників педагогічної культури ... Цінувати довірою, а значить, і беззахисністю дитини - ця педагогічна мудрість має збагатити всю нашу роботу».
Сухомлинський вважав, що перед кожною дитиною, навіть самим посереднім і важким, вчитель повинен відкрити сфери, де він зможе досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Тому й створив «Азбуку моралі». Ця азбука стала засобом подолання емоційної нерозвиненості. У дитині необхідно відкривати  здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої людини. 
Самого серйозної уваги заслуговують рекомендації В.А. Сухомлинського про способи спілкування на заняттях. Він безкомпромісно виступав проти зайвого порушення психіки учнів підвищеним тоном, напругою, проти перевантаження мови вчителя інформацією, проти непотрібних повторень і питань. Учитель, на думку В.А. Сухомлинського, повинен робити з учням «те, що підказали йому мудрі роздуми», а не те, «на що його штовхає сьогохвилинний,  скороминучий настрій». 
Василь Олександрович висував  дуже високі вимоги до особистості педагога як керівника і організатора навчально-виховного процесу: «Ми повинні бути для підлітків прикладом багатства духовного життя; лише за цієї умови ми маємо моральне право виховувати». Високі особистісні якості вихователя, його знання і життєвий досвід повинні стати для дітей незаперечним авторитетом. Під авторитетом Василь Олександрович розумів не піднесення, відгородження від дітей ерудицією, вимогами беззаперечного послуху, формальне і авторитарне управління дитиною, а доводив, що без постійного духовного спілкування вчителя і дитини, без взаємного проникнення в світ думок, почуттів, переживань один одного немислима емоційна культура як плоть і кров культури педагогічної. 
«Найважливішим  джерелом  виховання почуттів педагога - це багатогранні емоційні відносини з дітьми в дружньому колективі, де вчитель не тільки наставник, а й друг, товариш».
Намагаючись знайти відповіді на багато життєво важливі питання, В.А. Сухомлинський, його колеги та учні розмірковували над етичними і естетичними проблемами. Так, для В.А. Сухомлинського проблеми життя і смерті, пам'яті і забуття, трагічного і прекрасного були постійним предметом для роздумів. Подолання смерті у філософсько-педагогічних поглядах В.А. Сухомлинського - це символічне безсмертя результатів людської творчості. Педагог завжди прагнув до того, щоб розуміння життя і смерті, відчуття і переживання близької людини сприяло дорослішання дитини, вносило в його життя зрілість, виховувало вміння цінувати людей, ставитися до них як до великої цінності Дотримання етичних принципів забезпечить успіх педагогічної діяльності вчителя. Етична культура педагога сприяє встановленню психологічної сумісності вчителя з учнями. І основною умовою тут є педагогічний такт. Вчитель, як ніхто інший повинен керувати своїми почуттями, темпераментом, бути прикладом для дітей - адже різним проявом своїх емоцій, ставленням до людей він передає хлопцям справжню науку високоморальної поведінки. Нетактовність, образливе ставлення до дітей завдає глибокі душевні травми, шкодить всій справі навчання і виховання. 
Дитина не може бути щаслива, якщо в школі  їй нудно і погано, якщо вона не відчуває себе досить здатною, щоб опанувати шкільну науку. Зробити дитину щасливою - значить, перш за все, допомогти їй вчитися. 
Навчання не дає бажаних результатів, якщо вчитель ставить перед учнем на перше місце мету: «Вивчити, запам'ятати!».  
У виховній роботі важливо і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд учителя, і манери його поведінки. 
Слово вчителя знаходить відгук  у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли мудрість вихователя залучає, надихає вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів. Діти дуже добре відчувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконання вихователя. Вони зневажають того, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре світлими словами. 
Десятки, сотні ниток, духовно зв'язують вчителя і учня, - це ті стежки, які ведуть до людського серця, це найважливіша умова дружби, товариства вчителя та учнів. Вчителі та учнів повинна об'єднувати духовна спільність, при якій забувається, що педагог - керівник і наставник. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з ним можна порівняти з блуканням в темряві. 
Отже, Сухомлинський показує: діти повинні постійно переживати радість успіху, подолання труднощів. Не можна давати дитині відчути, ніби він гірше за інших, не здатний, відстає,  не можна принижувати його честь: він не винен в тому, що думає повільніше інших. Постійно підтримувати дитину, не ставити йому поганих оцінок, не ставити йому ніяких відміток, поки він не досягне успіху. Оцінювати не знання саме по собі і не старанність, а саме просування вперед, цей результат з'єднання знання зі старанністю.
Багаторічний досвід переконав Сухомлинського в тому, що вплив однієї людини на іншу при розкритті кращих людських рис - найсприятливіша умова для виховання особистості. Почуття власної гідності, честі, гордості пробуджується за умови, коли можна вкладати частку своїх духовних сил в іншу особистість, прагне зробити її краще. Вихователь сам повинен бути високоморальною особистістю, щоб досягти успіхів у вихованні дітей
Василь Олександрович не вірив у рятівну силу покарань, був проти, як він говорив, «педагогічного екстремізму»,  переконаний був, що виховання можна організувати так, щоб потреби в покаранні взагалі не було. Це дійсно можливо, якщо між вихователем і вихованцями встановлюється духовну єдність, якщо вони на якийсь ступені розвитку взаємних відносин стають однодумцями в утвердженні високих моральних цінностей.