Війна як соціально-політичне явище

настоящему времени Вы заработали баллов: 1 из 1 возможных.

Війна як соціально-політичне явище

У першому питанні теми розкриваються особливості політологічного підходу до війни як складного соціально-політичного явища, яке почали досліджувати у соціально-політичній площині ще здавна.

Із самого початку аналізу війни абстрагуємось від "новомодної" характеристики сучасних війн зарубіжними воєнними теоретиками як війн "п’ятого - шостого - сьомого" (і т.д.) поколінь, які начебто відрізняються одна від одної ключовими засобами збройного насильства з точки зору вразливих факторів впливу на здоров’я і життя людини - ядерної, нейтронної, психотропної зброї, "точкового враження", повітряно-космічної зброї тощо. Наше завдання – встановити зв'язок війни з політикою держав, коаліцій країн, виявити політичний зміст війн, довоєнного та післявоєнного миру, воєнно-політичних конфліктів, міжнародного тероризму, нових форм збройного насильства.

Широко вживаний термін "війна" (латиною "Bellum") охоплює історично мінливі й різноманітні форм мiлiтарної практики держав, він інколи надмірно широко тлумачиться в науковій літературі – "торговельна війна", "холодна війна" тощо. Аналіз різних джерел показує значні розбіжності у трактуванні політично-правового змісту терміну "війна", а також недостатньо проведену демаркацію між поняттями "війна", "стан війни", "воєнний конфлікт", "гуманітарна інтервенція", "міжнародні операції із силового встановлення миру", "антитерористична операція".

У XXI столітті має бути переосмислено базове для політичної теорії поняття "війни". Хоча цей термін вже більш обережно вживається політиками нового ХХI століття, він вже почав "обростати" прикметниками - "гібридна", "інформаційна", "кибервійна", однак основа залишається в активному політичному лексиконі.

Методологічними основами політологічного підходу до аналізу війни є такі положення:

1. Війна як складний соціально-політичний феномен не може бути пояснений сам із себе, без аналізу всієї сукупності зв'язків з іншими конфліктними соціальними станами (мир, перемир’я, гонка озброєнь, "озброєний мир"), з політикою, економікою, загальною та мілітарною культурою, суспільною свідомістю, традиціями ставлення влади до силових засобів політики.

2. Як багатовимірне явище війна постає одночасно легітимним використанням збройної сили держави (правовий аспект), насильницьким способом розв’язання соціальних конфліктів (філософський аспект), організованою збройною боротьбою за допомогою специфічного знаряддя – армії (військово-управлінський аспект), силовим засобом досягнення мети держави (політологічний аспект).

3. Політологічний аналіз війни проводиться під гаслом визнання її "продовженням і сумуванням агресивного політичного курсу тих сил, які його проводили його у мирні часи". Водночас завжди слід розрізняти суто військову та політичну сторони війни. Колишній держсекретар США Колін Пауелл, "чотирьохзірковий" генерал, в інтерв’ю воєнно-теоретичному журналу "JFQ" зауважував, що політичне та воєнне керівництво тим же самим соціальним явищем значно розрізняється.

4. Війна не випадкове, а закономірне явище суспільного життя, перспективу виникнення якої у тій чи іншій формі слід постійно враховувати політикам, державним діячам, а тим більше військовим фахівцям. Історія свідчить про періодичне повторення війн, так і віддалену перспективу їх повного викорінення з життя суспільства. Початок війни може бути викликаний непередбаченим збігом обставин, а перебіг конкретних бойовищ (на цьому особливо наполягав Л. Толстой) може визначатись випадком, проте зв'язок війни з політикою є закономірним.

5. Війна не лінійно пов’язана з усіма проявами "народного життя", як у романі "Війна та мир", вона скоріш є випробуванням для суспільства, особливо для владної верхівки; у воєнно-політологічному аспекті вона є показник міцності (стійкості) даного політичного режиму.

6. Перебіг війни підпорядковується дії особливих законів, прояв яких змінюється в залежності від характеру зброї, своєрідності театру воєнних дій, соціальної природи суб’єктів збройної боротьби, їхніх політичних цілей. Водночас, поле прояву випадковості на війні настільки широке, що глибокі мислителі (К. Клаузевіц) подеколи визнавали вирішальний вплив випадковості на перебіг та підсумок збройної боротьби. Випадком пояснював свою поразку при Ватерлоо і Наполеон Бонапарт.