Лінгвістична концепція Ф. Де Сосюра

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра загального мовознавства ,класичної філології та неолінгівістики

 «ЛІНГВІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ Ф. ДЕ СОСЮРА»

                                                                                                        Реферат  

студентки І курсу 3 групи  української філології,

                                                     Романюк Анни Володимирівни

                                                       Науковий керівник :

                                                   к. філ. наук, проф. Голубовська І.О.

Київ – 2018

           Зміст

1. Вступ
2. Фердинад де Соссюр та його роботи………………………………….2
3. Лінгвіспична концепція Ф. де Соссюра………………………………4
4. Висновок

Список Використаної літератури

                                                     Вступ

Фердинанд де Соссюр, як і багато хто з мовознавців ХХ століття був незадоволений усією порівняльно – історичною парадигмою та концепцією молодограматизму, через те, що вона була вже застарілою і відокремилась від соціального життя .

Праці Соссюра мали значущий поворот лінгвістики від діахронії порівняльного та історичного вивчення мов у їхньому розвитку) до аналізу мовної синхронії, тобто структури конкретної мови у певний момент часу.

Науковець один із перших послідовно відокремив діахронічний і синхронічний підходи до мови. Революцією в лінгвістиці стало його звертання до синхронії.

Отже, недарма ми розглядаємо лінгвістичні концепції Ф. де Соссюра.

                                         Фердинад де Соссюр та його роботи

Фердинанд де Соссюр (фр. Ferdinand de Saussure) (нар. 26 листопада 1857 р. – помер 22 лютого 1913 р. (56 років) – швейцарський основоположник лінгвістичної науки сучасності, а також структуралізму як наукової ідеології й методології.

Наприкінці ХІХ століття основною сферою заняття Соссюра була індоєвропеїстика. Він зрозумів досить швидко індоєвропейську мову й у молодому віці (20 років) написав цінну працю для суспільства (таке ще не зустрічалось серед світових лінгвістів) : «Записки про первинну систему голосних в індоєвропейських мовах», видана у 1879 році. Він висловив припущення щодо фігурування в праіндоєвропейській мові незвичайних фонем, упираючись лише на систему мови, які не збереглися в жодній мові, але позначились у вимові сусідніх. Соссюр назвав ці фонеми «ларингалами» (від грецького «горлянка»).

Вже після смерті Фердинанда виявилося, що у кетській мові, яку повторно відкрили ,ще зберігався один з ларингалів. Ян Бодуен де Куртене взяв термін «фонема», змінивши його зміст. В 1916 році з'явився «Курс загальної лінгвістики», названий на честь Соссюра, але при житті він не збирався друкуватись, доки його праця не стане «довершеною ». Викладаючи курс наприкінці свого життя він імпровізував перед студентами, не завчивши інформацію, адже полюбляв змінювати деякі припущення.

Питання, розглянуті науковцем, щодо мови та мовлення, систему мови, її знаковий характер, синхронія й діахронія – вже були сформульовані його попередниками та сучасниками (В. фон Гумбольдтом, М. Крушевським та іншими). Однак перевага Фердинанда полягає в тому, що він, поєднавши всю інформацію, створив загальну теорію мови. Вчений обрав метод антимоній аби побудувати свої лінгвістичні теорії, який широко використовував В. фон Гумбольдт та інші лінгвісти ХІХ ст.

(наприклад, французький лінгвіст В Анрі видав 1986 року книгу “Лінгвістичні антиномії”)

                       Лінгвістична концепція Ф. де Соссюра

    Філософські аспекти  лінгвістичного припущення Соссюра полягає у вченні Огюста Конта й Еміля Дюрк-гейма. У праці Фердинанда де Соссюра

спостерігається  ефект від  принципів Конта (який вперше застосував  вираз "соціологія"), описаних  у його «Курсі позитивної філософії» (1830 —1842): становища  про потребу зображення переглянутих явищ без проникнення в  ціль , а лише визначати лише поверхневі зв'язки між ними, і позиції  про соціальне угрупування суспільства (статику) та соціальну