Журнал «Червоний шлях» в контексті літературного процесу 20-30-х рр. в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 «Журнал «Червоний шлях» в контексті літературного процесу 20-30-х рр. в Україні»

Виконала: студентка групи

П.І.П.

2021

20-ті роки ХХ ст. становлять складний, суперечливий, не достатньо досліджений період у житті України в цілому та в історії нашої літератури. Це були перші роки відбудовчого періоду, роки нової економічної політики, одним з актів якої був дозвіл у листопаді 1921 року роботи приватних видавництв. Цей час був визначальним у становленні українського літературного й мистецтвознавчого журналу. У 1920 році з’явилось близько 136 нових журналів, у 1923 – більше 250. Багатоплановість світоглядна, розмаїття стилів, жанрів, тем, плюралістичний шлях розвитку визначає діяльність журналу «Червоний шлях». На основі встановлення мети і завдань його функціонування, вивчення матеріалів можна виявити об’єктивні закономірності розвитку літератури і літературознавства того часу і спроектувати їх вплив на сучасність [3].  

Журналістика завжди була і є супутником літератури. В. І. Півторадні слушно наголошує, що саме «українська література першого пожовтневого п’ятиріччя...була якнайтісніше зв’язана з літературно-мистецькою періодикою» [7, с. 56].

У журналі представлена вагома частина літературного процесу 20–30-ті рр. Але значення часопису не обмежується механічним накопиченням зразків художніх творів: з одного боку, «Червоний шлях» об’єктивно відбивав характерні ідейно-мистецькі особливості української літератури, а з іншого – сам активно впливав на літературний процес. Не всі книги часопису мають однакову літературно-художню вартість.

Журнал з’являється в оптимальний для розвитку української літератури час – 1923 рік. Цим роком розпочався період, так званої активної українізації, що тривав до 1930. На користь нової політики становище повернуло у 1920, коли в КП(б)У влилося після саморозпуску близько 4 тис. боротьбистів. На Х з’їзді РКП(б) сам Сталін санкціонував своїм авторитетом генсека нову політику в національній сфері. До послідовного проведення українізації КП(б)У приступила з травня 1923 р. Найважливішим законодавчим актом УРСР, який закріплював розпочатий курс, став декрет ВУЦВК і РНК «Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвитку української мови» від 1 серпня 1923 року.

Головна роль у створенні концепції українізації належала О. Шумському – члену оргбюро ЦК КП(б)У і одному з редакторів «Червоного шляху». Інтерес до двадцятих зумовлений тим, що в цей час українізація досягла найвищого свого розвитку, збігшись у часі з періодом українського відродження. Отже, створення журналу перебувало у тісному зв’язку з новою політикою і було її наслідком. У 1926 році журнал неодноразово був об’єктом для обговорення в ЦК КП(б)У. На червневому пленумі політбюро О. Шумський був виставлений у ролі звинуваченого, змушеного виправдовуватись і каятись. Активний противник українізації, старий більшовик Кипріян Кіркіж категорично заявив, що редагований О. Шумським журнал не вартий уваги, бо за цілий рік там видрукована лише одна стаття про ленінізм, та й то в жовтневі дні . У свою чергу Шумський налаштований рішуче. Він кидає звинувачення партії в ігноруванні проблем українського культурного життя: «Вже більше року йде дискусія про шляхи розвитку української літератури, а по суті цілого суспільного історичного процесу… Партія, що живе російською культурою й провадить своє внутрішнє життя в російській мові, стоїть осторонь і не бере участі в цьому процесі» [1].

Час появи «Червоного шляху» характеризувався значним естетичним плюралізмом і відносною свободою. Це був короткий проміжок часу, коли письменники, ще не закуті у рамки соцреалізму, мали змогу відносно вільно висловлювати свої думки. Криваві й голодні роки революційного терору і громадянської війни лишились позаду. Насильства і репресії мирного часу чекали попереду [5, с. 88].

На сторінках «Червоного шляху» бурхливого розквіту зазнають різноманітні літературні напрями, що, на відміну від європейського літературного процесу, мирно співіснують в один і той же час: імпресіонізм (А. Любченко, М. Хвильовий), неоромантизм (Ю. Яновський, О. Влизько, В. Сосюра, А. Головко, В. Еллан-Блакитний), авангардизм (М. Семенко, Г. Шкурупій, В. Поліщук, І. Чернов-Малошийченко, Г. Коляда). Можна з певністю сказати, що партійну настанову дати літературу революції письменники трансформували і дали революцію в літературі. У 1919 це відчув В. Еллан, пишучи: «Було б неприродно, коли б соціалістична революція не принесла одночасно свіжого подуву вітру в царину культури духовної, зокрема не викликала б революцію в мистецтві» [4, с. 2].