Іван Багряний

                                                                                  Іван Багряний

Івана Багряного сьогодні сміливо можна назвати одним із найвідоміших українських письменників ХХ століття і, мабуть, найбільш прочитаним і визнаним в Україні письменником діаспори. Адже хоч він і народився та провів більшість життя в Україні, його основні твори публікувались і прославилися вже за кордоном. А на батьківщину вони повернулися тільки після проголошення незалежності. Іван Багряний був одним із ініціаторів і організаторів Мистецького українського руху – МУРу.

 Велика література

Концепція «великої літератури» постала на першому з’їзді МУРу в обґрунтуванні У. Самчука. Улас Самчук висунув концепцію універсальності, що в ідеалі мала б бути символом українського духу. В своїй основінаціональна літератури повинна була орієнтуватися на класиків-взірців:Ґете, Шекспіра, Ібсена, які були яскравими представниками своїхнародів

Іван Багряний у статті «Думки про літературу» вважає орієнтаціюна Ґете, Шекспіра, тобто на Європу, нездоровим явищем. Пояснюється це тим, що європейські традиції – це традиції «хворої культури”, а він заоснову бере народницьку ідеологію й закликає повернути літературу до народної місії: «Література не є справа приватна, а написане не в інтересах нації – злочин… Велика література потребує великої ідейності, великої любові і зненависті. Великого вогню. Іншимисловами – великої рушійної сили» .Багряний, аналізуючи погляди на літературу, намагається розв’язати питання: «Який з цих поглядів для нас єдиноприйнятий? Де шлях для українського письменника і для всього українського літературного руху?» До теорії «мистецтва для мистецтва» Багряний ставиться як до «теорії дезертирів від нації, від усієї боротьби, утікачів і від тяжкої дійсності в сферу «краси абстрактної», в сферу «світу вимріяного». До дезертирів критик відносить українського неокласикаМ. Рильського, який «погодившися з дійсністю, став фактично прибічником теорії «мистецтво як зброя», обернувши її... проти українського народу» .Для Багряного така теорія не годиться тому, що «ціла нація не може утекти, – можуть утекти лише одиниці. Решта приречена лишитися, борюкатися, творити свою історію, боротися в світі і з цілим світом» . На думку критика, справжня велика література є часткою історичного процесу, який може бути процесом боротьби й творення, але ніяк не споглядання .Оцінивши різні підходи до мистецтва, Багряний визначає «шлях для всієї нашої літератури нині, якщо вона хоче вийти в ранґ великої літератури» як шлях великого Шевченка, Франка, ЛесіУкраїнки, О. Олеся – «шлях боротьби за самоствердження цілого українського народу в часі і просторі, ... в якому література мусить мати допоміжну роль, як засіб цього ствердження» .Отже, на думку Багряного, українська література для того, щоб стати великою, повинна бути войовничою, а з цього виходить, що вона мусить бути, як у війську, підпорядкована загальній стратегії: «… в цілому комплексі засобів боротьби нації література повинна займати одну ділянку цілого наступального фронту, а український письменник повинен бути в перших його лавах. Поза тим я собі великої української літератури не мислю…» Хоча література й має бути войовничою, для Багряного вона не є «зброєю в боротьбі одиниць і цілих народів за своє ствердження, за своє закріплення на цьому світі і за володіння здобутим» Критик визначає такі прикмети великої літератури:

1) »кожна велика література – є національною літературою» Згадавши Бальзака, вирослого з французького ґрунту, й національного російського письменника Толстого, Багряний говоритьпро літературу, яка «органічно виростає з духу нації, з цілогокомплексу умов її життя і проблем її змагань, з конкретної, своєрідноїдійсності, з епохи... «

2) »велика українська література потребує великої української ідейності» бо письменники, які виросли з певного національного ґрунту, органічно зв’язані і вірні тому середовищу, з якого вийшли. На думку Багряного, якщо з творів Флобера, Данте, Байрона і Достоєвського, вилучити елементи середовища, в яких вони виросли, то залишаться голі сюжети, бо «великий письменник, як і література, виростає з великого призначення» і «рушійною силою є свідомість цього, звана ідейністю» .«Орієнтацію на Європу» Багряний вважає «хворобою, якої потребують старці, сліпі й заблукані»  Критик не розуміє, чому Україна, будучи частиною Європи, повинна орієнтуватися на неї. «То може б нам ліпше орієнтуватися на Японію, яка теж має свої виїмкові первні, свою ще більш тисячолітню культуру?» . На думку Багряного, країна, яка має «Слово о полку Ігоревім» і «єдиного великого українського поета» Шевченка, що «ні на кого не орієнтувався і нікого не наслідував», повинна переступити «психічну Європу», взяти її, як кажуть, «до відома». А в цій державі українська література мусить звучати власним, повним, ориґінальним звучанням, як звучить самостійно українська незрівняна пісня.Багряний пропонує шлях не через орієнтацію, не через__інтернаціональне до українського, а через наше національне до загальнолюдського.Як бачимо, стаття І. Багряного ознаменувала повернення до літератури як політичної місії, бо для нього слово – це зброя, меч, а література – фронт, боротьба. Хоча боротьба ідейна і написана не в інтересах нації – «злочин», література не є справа приватна». Вклавши весь свій пафос в означення «велика», Багряний іноді не знаходить слів, щоб висловити своє розуміння літератури, і ми маємо неясну відповідь на питання, які критик намагався розв’язати.