Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького

Український меценат  ̶  Іван Харитоненко

                                  Коваленко Н.О.

Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького

Іван Харитоненко вийшов із селянської родини. Він народився 1821 року в сім’ї хлібороба в слободі Нижня Сироватка Сумського повіту. Як і складалося в селянських дітей, закінчив у селі церковно-парафіяльну школу, ще трохи повчися в дяка. На цьому й завершився його офіційний курс наук. Батько мав амбіції бачити сина в купецькій конторі. Тому й вислав в Суми для відповідної виучки. І треба ж було так точно вгадати майбутнє сина – торгівля відразу стала його єдино рідною стихією. Цей спритний і здібний конторський службовець залюбки їздить ярмарками України, успішно виконуючи всі доручення господарів, які не нахваляться неофітом торгового цеху, одностайно пророкуючи йому блискуче майбутнє. Незабаром молодий Харитоненко переходить на власний “хліб” – відкриває в Сумах бакалійну крамницю й торгує переважно цукром. З’являються перші самостійно зароблені гроші, які він одразу ж вкладає у виробництво : орендує в поміщиків цукроварні. Назбиравши кошти, будує свої цукроварні.

Інші власники цукроварень – особливо ж після відомої реформи 1861 року – банкрутують, а Харитоненко примудряється вести справи так, що стає дедалі багатшим, розмах його підприємства переростає рамки Сум. Виробничо-комерційна компанія “І. Г. Харитоненко з сином”, Харитоненко-молодший одразу ж став його надійним помічником, знана по всьому півдню Російської імперії та за кордоном, де Харитоненки успішно продають цукор. Преса вже охрестила їх “Солодкими королями” [1].

На початку нинішнього століття їхні володіння становили майже 700 тисяч десятин власної і 30 тисяч орендованої землі з 11 маєтками, посівами цукрового буряку та хлібів, лісництвами, молочними фермами, садами тощо. Лише 7 цукроварень і 1 рафінадний завод оцінювалися в 60 мільйонів карбованців, і це без урахування вартості іншого нерухомого майна, земель, цінних паперів тощо. Сучасники свідчили, що заклади Харитоненків гарні, лани доглянуті, що в тисяч селян, які працюють на цих ланах, не має казенних боргів, що достатки були в прямій залежності від благодіянь, а це відображала важливе етичну норму життя родини цукрозаводчиків, освячену глибокими християнськими почуттями [2, 198].

Цей Харитоненко стояв на рівні найпередовіших технічних досягнень свого часу. Він прагнув не відстати ні в технологіях, ні в способах виробництва. Саме Харитоненки першими в Європі запровадили на своїх заводах найсучасніше на той час обладнання : плівкові апарати Кестнера, водотрубні парові котли, парові турбіни, компресори, підвісні канатні дороги, безперервно діючі дефекатори і сатуратори. У це важко повірити, але штат головної контори компанії “І. Г. Харитоненко і син” налічував 12 осіб, і вони вправлялися керувати справами. Вони щодня видавали платню щоденним робітникам і щотижня – строковим.

Харитоненко-старший заснував у Сумах реальне і духовне училище, чоловічу й жіночу гімназію. Він повільно наживав своє багатство й одержав змогу ділитися ним з іншими вже майже наприкінці життя. У заповіті він зобов’язував сина внести від його імені 35 тисяч карбованців на будівництво дитячої лікарні святої Зінаїди, на честь загиблої малолітньої онуки, і 50 тисяч на спорудження кадетського корпусу, для якого Харитоненки віддали свою дачну місцину під назвою Лефицька Стінка  [1].

Після смерті батька 1891 року Павло Іванович підносить компанію на ще вищий рівень. Жодна міжнародна виставка не відбувалася без участі цукроварних підприємств Харитоненка, які здобувають золоті медалі в Антверпені, Парижі, Філадельфії, Санкт-Петербурзі. Харитоненко веде успішно торгівлю з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Францією, Англією, Іраном [2, 189].