Фортифiкацiя пiвденноi Русi X-XIII ст

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ[pic 1]

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Тараса Шевченка

Історичний факультет

Кафедра археології та музеєзнавства

ФОРТИФІКАЦІЯ ПІВДЕННОЇ РУСІ X-XIII СТ.

Київ – 2018

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТИПИ УКРІПЛЕНЬ ТА ЇХ ЗАХИСНИХ ЕЛЕМЕНТІВ…………………4

РОЗДІЛ ІІ. ПОБУДОВА ОСНОВНИХ ЗАХИСНИХ СПОРУД

2.1.  Ескарпи…..………………………………………………….……………………..7

2.2.  Рови………………………………………………………………………………..8

2.3.  Вали та їх внутрішні конструкції………………………………………………10

РОЗДІЛ ІІІ. ОБОРОННІ ВЛАСТИВОСТІ ВАЛІВ ТА ФОРТЕЧНИХ МУРІВ

3.1.  Призначення і захисний потенціал валів………………………………….…..13

3.2.  Конструктивні особливості наземних стін……………………………………..13

РОЗДІЛ ІV. Вали як руїни кріпосних стін за археологічними даними

4.1. Вали з лицьовою сирцевою кладкою та інші одношарові насипи…………….16

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Пасивні учасники оборонної тактики - захисні укріплення - служили для того, щоб зберегти її активну складову - людські ресурси. Укріплення зводилися відповідно до використання традиційних будівельних навичок; в подальшому, за необхідності, вони могли бути вдосконалені. Для нас очевидно, що пам'ятники оборонного будівництва відображають рівень розвитку держави, її територіальну структуру і специфіку зовнішнього оточення.

Мета та завдання дослідження. Основною метою роботи є аналіз конструктивних і планувальних особливостей укріплень в узагальненій схемі розвитку руської фортифікації. 

Ця проблематика ставить такі завдання: 1) вивчення конструкції залишків захисних елементів городищ; 2) зіставлення оборонної значимості древо-земляних валів та фортечних мурів на археологічному матеріалі; 3) реконструкція методів будівництва і відновлення зруйнованих кріпосних перешкод; 4) вивчення будови фортифікаційних в'їздів, веж і колодязів. 

Основним джерелом дослідження є археологічні матеріали, зокрема залишки захисних елементів південноруських городищ X - XIII ст. 

Територіально в роботі розглядаються археологічні пам'ятники лісостепової смуги, розташовані від верхів'я Сану і Дністра на заході до Осколу на сході. 

Хронологічний діапазон дослідження обмежений кінцем X - серединою XIII ст. Перша половина цього періоду з її різкими змінами типів і конструкції укріплень дозволяє намітити шляхи складання фортечного комплексу, а друга - розкриває становлення локальних типів фортець, характерних тільки для Південної Русі. 

РОЗДІЛ І. ТИПИ УКРІПЛЕНЬ ТА ЇХ ЗАХИСНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

Залишки стародавніх укріплень можна розділити на два типи - лінійні і фортифікаційні. Їх розрізняють за довжиною та конфігурацією валів, які прийнято вважати основним захисним елементом стародавніх оборонних споруд.

Лінійні укріплення, що служили захисною огорожею великих територіальних утворень  Русі, будували за межами південних кордонів. Їх археологічні сліди представлені  протяжними грядо подібними насипами. Залишки південноруських протяжних споруд мають висоту від 0,2 до 3-4 м і ширину 4-15 м. Їх супроводжував основний рів, розташований із зовнішньої сторони. Він вказує напрямок, за яким  виходила військова небезпека. Інколи неглибокі рови простежуються з тильної сторони насипів. Подібні протяжні насипи з ровами іменуються "Змієвими" валами.