Територіальні межі дослідження охоплюють

ВСТУП

Актуальність дослідження. Безсмертя народу – в дітях. Не випадково кажуть: «Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття – саджай дерево, якщо твої плани розраховані на віки – виховуй дітей». Від рівня, змісту та якості виховання підростаючого покоління залежить майбутнє суспільства. Доля кожної людини зокрема.

Новонароджена дитина свята й чиста, як джерельна вода. Її прихід на світ є великою радістю для сім’ї . За народним уявленням, народжена дитина супроводжується спалахом нової зірки, яка осяватиме увесь її життєвих шлях. Образ зірки символізує глибокий гуманізм нашого народу, навіює думку про події, що пов’язані з продовженням людського роду.

У зв’язку з цим варто відзначити особливу роль традиційної родильної обрядовості. Цілком доречно буде наголосити, що протягом своєї багатовікової історії український народ створив, примножив і зберіг у своїх пам’яті та передав для використання нащадкам надзвичайно багату за змістом, духовним та емоційним вираженням сімейну обрядовість, пов’язану з народженням дитини, вибором кумів, імені, хрещення, проведенням обіду на честь новонародженого, першим купання та ін.. Багато що з цього тепер забуто, вийшло з ужитку, втрачено, занедбано.

Родильна обрядовість є значимою частиною етнологічного минулого нашої країни. Так, цей аспект має багато таємниць і загадок, регіональних особливостей. Також, тема є досить актуальною для підростаючого покоління, бо люди стали забувати велику кількість обрядів та звичаїв його вивчати. Причина цьому є сумні події 60 – 70 рр. ХІХ ст., та репресії у 20 – 30 роках ХХ ст., коли насильницьке знищували всі ці надбання народу. Звичаї та обряди українського народу є важливою складовою у процесі перебудови нашої країни, особливо під час нинішньої ситуації, коли люди все більше і більше звертаються до них, як до духовної складової.

Мета дослідження полягає в тому, щоб розглянути головні етапи родильної обрядовості, показати побут людей в цей час, проаналізувати світобачення людей, висвітлити заборони, табуації, що стосувались вагітної жінки, виокремити аспект виховання дітей в етнопедагогіці.

Для досягнення цієї мети ми поставили перед собою наступні завдання:

• Розкрити міфологічні уявлення про появу людини у світобаченні українців;
• З’ясувати значення заборон для жінки та їх можливі наслідки, показати  важливість для вагітної жінки;
• Окреслити роль баби – повитухи у родильній обрядовості, показати її роль у цьому циклі, визначити її соціальний статус у тогочасному соціумі; проаналізувати її функції;
• Висвітлити головні обряди та звичаї,  пов’язані з народженням дитини, проаналізувати їх роль у подальшому житті дитини;
• Схарактеризувати  роль церкви у визначенні долі людини;
• Проаналізувати одне з найважливіших етапів родильної обрядовості – хрещення дитини, висвітлити суть інституту кумівства; показати роль баби – повитухи в хрещенні дитини;
• Визначити, яку роль етнопедагогіка відігравала у житті дитини, у традиціях українського народу; показати головні заняття дитини до одного року життя, як виховували дітей в тогочасному суспільстві;

Об’єктом дослідження є побут та виховання дітей в селянських родинах в XIX – поч. XX ст.

Предметом дослідження є обряди та звичаї, пов’язані з вагітністю, пологами, вихованням дитини до одного року народження, етнопедагогічні традиції українців.

Територіальні межі дослідження охоплюють

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють ХІХ – поч. ХХ ст.

Історіографія дослідження

Із середини XІX століття українські етнографи звернули свою увагу на особливості дитячого побуту в сільських родинах. Серед досліджень, присвячених дитині, особливо цінною і багатогранною є праця М. Грушевського «Дитина в звичаях й віруваннях українського народу», матеріали якої були оброблені З. Кузелею [9].  Сучасний ґрунтовний доробок з цієї проблематики має етнограф О. Боряк[4]. Однієї  з найколоритніших постатей серед плеяди найвизначніших дослідників цього часу був П.П. Чубинський. Свої фольклорно–етнографічні дослідження він опублікував у книзі «Мудрість віків», які увібрали в себе не тільки інформацію про родильну обрядовість, а і міфологію, вірування, народний календар, загадки [21]. Етнограф О. Кондратович у праці«Українські звичаї: Народини. Коса ж моя…» у розділі «Народини» детальноописує правила, які потрібно, щоб жінка дотримувалась, виношуючи дитини, аби її нащадок був здоровий; описано дії повитухи; наведено тексти  замовлянь, заговорювань, магічні дії, до яких вдавались аби попередити хвороби дитини і матері[16]. Етнопедагогічні традиції українського народу у своїх працях висвітливМ.Г. Стельмахович», у яких на основі фольклорного та етнографічного матеріалу, розглянув народне дитинознавство з метою відродження й актуалізації його національних традицій [18].