Історичний аспект становлення охорони iнтелектуальноi власностi

РЕФЕРАТ:

ІСТОРИЧНИЙ  АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Зміст

Вступ        3

1.        Історія становлення та розвитку охорони інтелектуальної власності        4

2.        Сучасний стан охорони інтелектуальної власності в Україні        8

Висновок        10

Список використаних джерел:        11

Вступ

На сучасному етапі історичного розвитку вітчизняного державотворення, активного розвитку суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності дедалі більшої актуальності набувають процеси переосмислення правового значення нематеріальних благ у житті кожної людини, яким донедавна особливого значення не надавалося. В історико-правовій догмі термін «інтелектуальна власність» з’явився на початку 90-х рр. минулого століття, зазвичай ним визначалися об’єкти охорони та регулювання нової галузі права – права інтелектуальної власності (інтелектуального права).

Завдяки еволюційному та бурхливому технічному розвитку суспільства постійно здійснюється перетворення старих і поява нових об’єктів інтелектуальної власності, змінюються умови їх використання та застосування. Отже, визнання права кожної людини на інтелектуальну власність у всьому світі є важливою складовою частиною правового статусу особистості та правових гарантій основоположних свобод. Водночас більшість науковців констатують, що нормативно-правове регулювання відносин із приводу інтелектуальної власності в Україні потребує вдосконалення, що цілком можливо реалізувати шляхом визначення генези становлення та формування цього правового інституту.

Включення терміна «інтелектуальна власність» до Конституції України відіграло певну роль щодо охорони інтелектуальної власності та розвитку законодавства, але законодавча база сьогодні потребує кардинального перегляду та доопрацювання, оскільки більшість із правових положень мають суто декларативний характер, адже відсутній чіткий фундамент для однакового забезпечення правозастосування у сфері регулювання інтелектуальної власності, що може бути усунуто шляхом гносеологічного осмислення зародження та функціонування інтелектуальної власності.

1. Історія становлення та розвитку охорони інтелектуальної власності

Інститут права інтелектуальної власності широко розповсюджений у сучасному світі. Він відображений у нормах як національного, так і міжнародного права. Значення інтелектуальної власності підкреслюється насамперед тим, що право більшості сучасних держав світу не залишили без уваги цю важливу сферу людських відносин, що відображено як у Конституції України [5], так і в інших нормативноправових актах.

Слід відзначити, що таке становище безумовно має велике наукове та практичне значення. Водночас інтелектуальна власність є порівняно новим явищем для світової та національної практики, яке привертає до себе увагу фахівців різних напрямів: юристів, соціологів, політологів, економістів тощо.

Отже, говорячи про значення інтелектуальної власності, більшість науковців і юристів-практиків виділяють її як один із найважливіших феноменів і ключових понять кінця ХХ ст. [10, c. 3]. Як справедливо зазначає Є.В. Халіпова, вивчаючи проблеми інтелектуальної власності, сучасне пострадянське суспільство, хоч і з великим відставанням, але долучається до життя світової цивілізації та багато чим ризикує, загублюючи час перетворення держави у сучасне правове, інформаційне, інтелектуальне суспільство, в розвинуту в технічному сенсі державу, яка є стабільною, безпечною, соціальною [9, c. 130–132].

В Україні із впливом часу ідеологія відносин між особистістю та державою на користь пріоритету прав особистості поступово змінювалася, відбувалося поступове формування української правової традиції правового регулювання відносин інтелектуальної власності. Історія розвитку законодавства України щодо цих відносин частково була висвітлена у працях окремих вчених, але повноцінний історичний аналіз права інтелектуальної власності в Україні неможливий без дослідження передумов його розвитку. Отже, існує достатня кількість монографічних праць із історії України, історії підприємницької діяльності, культури тощо, які допомагають сформувати комплексне уявлення про формування понять, пов’язаних із інтелектуальною власністю. Розглядаючи теоретико-правові проблеми права інтелектуальної власності в історичному розрізі, Г.В. Довгань виділяє два періоди в еволюції первинних форм права інтелектуальної власності: до винайдення друкарства та після, оскільки до конструювання друкарських верстатів літературні твори вважалися суспільною власністю, здебільшого ними були богословські праці та видання релігійного змісту, на які ченці-переписувачі «авторського права» не заявляли. Після виникнення книгодрукарства правовою формою прав видавців стали привілеї, однак вони теж не гарантували недоторканість авторських прав. Поза законом залишалися й автори, тому що привілеї захищали лише права друкарів [3, c. 7–8].