Особливості виховання хореографічного мислення на основі стилістичних і пластичних особливостей бальних танців європейської програми

Зміст

ВСТУП        2

РОЗДІЛ І. СТИЛЬОВА ХАРАКТЕРИСТИКА БАЛЬНИХ ТАНЦІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРОГРАМИ        4

1.1 Жанрово – стильова еволюція бального танцю        4

1.2 Композиційно - рухова структура танців Європейської програми        8

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСЛЕННЯ НА ОСНОВІ СТИЛІСТИЧНИХ І ПЛАСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ        14

2.1  Структурний аналіз особливосте формування хореографічного мислення        14

2.2 Співвідношення  стилістичних і пластичних особливостей бальних танців        21

ВИСНОВОК        25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        27

ВСТУП

За сучасних умов суспільного розвитку формування знань, умінь і навичок не є головною метою освітнього процесу, адже для молодої людини надзвичайно важливими є не лише енциклопедичний інтелект і грамотність, а здатність розв’язувати складні завдання у нестандартних обставинах, гнучко та самостійно використовувати набуті знання у різних життєвих та виробничих ситуаціях. А для цього необхідно оволодівати спеціальними формами мислення: образного мислення.

Важливими ознаками професійного хореографічного мислення є  креативність, оригінальність, асоціативність, пластичність, рухливість, а також розуміння образу, уміння аналізувати танцювальний матеріал, здатність до моделювання у процесі мислення.

Бальна хореографія була і залишається об’єктом наукових інтересів сучасних дослідників. Нині, завдяки наполегливій праці мистецтвознавців і педагогів, здійснюється поступовий, комплексний аналіз напрямів сценічної та конкурсної бальної хореографії.

 Бальний танець – явище багатопланове і динамічне, у сфері якого постійно відбувається пошук нових стилів і форм. Необхідність дослідження жанрово-стилістичних процесів розвитку бальної хореографії зумовлена синтетичними процесами в культурі, які завжди характеризуються відчутнішим взаємопроникненням різних видів мистецтв, поєднанням елементів культури, дозвілля і спорту, що веде до утворення не лише нових якостей хореографічного твору, але й удосконалює вже сформовані мистецькі форми.

Проблематикою розвитку бального танцю займались такі дослідники, як: Р. Воронін [3], О. Касьянова [7], В. Кірсанов [8], М. Івановський [6], І. Вороніна [2] , Т. Осадців [9], С. Худеков [10], Т. Цареградська [12] та ін.

Об’єкт курсової роботи –  особливості виховання хореографічного мислення.

Предметом дослідження є особливості  виховання хореографічного мислення на основі стилістичних і пластичних особливостей бальних танців європейської  програми.

Мета дослідження – визначити особливості  виховання хореографічного мислення на основі стилістичних і пластичних особливостей бальних танців європейської  програми.

Завдання дослідження:

•        Підібрати та проаналізувати наукову літературу з обраної теми дослідження;

•        Розкрити особливості розвитку бальної хореографії;

•       Проаналізувати основні  види бальних танців: європейської програми;

•  схарактеризувати особливості розвитку та  виховання хореографічного мислення;

• визначити стилістичні та пластичні особливості бальних танців європейської  програми;

          •  Зробити висновки за результатами  теоретичного дослідження.        

Структура роботи: Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ І. СТИЛЬОВА ХАРАКТЕРИСТИКА БАЛЬНИХ ТАНЦІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРОГРАМИ

1.1 Жанрово – стильова еволюція бального танцю

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. на розвиток бальної хореографії впливають країни Північної та Південної Америки. Багато вчених зазначають, що хореографічне мистецтво цих країн формувалося під впливом трьох культурних напрямів – американського (культура індіанців), креольського (нащадки іспанських і португальських колонізаторів Латинської Америки) та африканського [11]. Музика й танці корінного населення Америки були нероздільними, вони виконували божественну роль. Загальними рисами креольської музично-танцювальної культури було панування тридольних розмірів, супровід танців співом та грою на музичних інструментах (найчастіше – гітарі). Для афро-американської музичної культури характерне панування дводольних розмірів, гостро синкопований ритм, повторення коротких мелодичних наспівів, переважання ударних та ударно-шумових інструментів [11]. Отже, виразною рисою американської музики стало переміщення акценту з сильної долі такту на слабку, поява синкопованого ритму. Американці почали підкреслювати в танцях слабку долю притупуванням і плесканням. Абсолютно нові танцювальні пошуки спричинила поява джазу, оскільки джазова музика завжди диктувала нові танцювальні форми. Адаптація до нової музики зробила складнішим ритм, танцювальні кроки; танець наповнився почуттями. На початку XX ст. з’явився танець бостон, що був попередником англійського вальсу. Загалом на танцювальних майданчиках переважав вальс, вперше представлений в Лондоні 1840 р. Існувало декілька різновидів вальсу: hop-вальс, повільний вальс, Kensington crowl. 1910 р. вальс домінував серед інших танців, у вечірній програмі, що складалася з 24 танців, 18 становили різновиди вальсу [5; 36]. Він зберігав швидкий ритм, але в танцювальних школах Лондона його виконували повільніше. Саме тоді вальс почали пов’язувати з бостоном, що потрапив до Європи з Америки. Найбільшої популярності бостон набув у 1912 р. Насамперед його виконували повільніше; усі три кроки були однакової довжини, танцювали на усій стопі, крок потребував двох ударів [5; 36]. Відомі також «double» і «triple» бостон та «royal» бостон, однак уже в 1914 р. цей танець почали забувати. Досить складно завойовував собі місце під сонцем новий танець танго. Оголошений аморальним, він переміг критичні відгуки преси, адміністративні заходи втручання під різноманітними назвами: аргентинське танго, танго смерті, помаранчеве танго тощо. Особливої популярності набуло помаранчево-цегляне танго. Цей танець і сьогодні вважається одним із вишуканих зразків бальної класики. Упродовж тривалого часу танго залишалося танцем вантажників, моряків і гаучо, його танцювали на вулицях і ранчо. Однак уже в першій пол. XIX ст. цей танець проникає до таверн Буенос-Айреса і стає камерним. Водночас танго потрапляє під вплив рівного і плавного негритянського ритму мілонги.