Технологія формування слуховимовних навичок

Тема № 5. Технологія формування слуховимовних навичок

План

1. Цілі у навчанні вимови.
2. Загальні принципи, які слід враховувати при навчанні німецької вимови.
3. Аналіз та імітація при навчанні вимови на уроках німецької мови.
4. Прийоми навчання вимови голосних звуків німецької мови.
5. Прийоми навчання вимови приголосних звуків німецької мови.
6. Навчання слуховимовних та ритміко-інтонаційних навичок. Фонетичні   вправи
7. Фразовий наголос. Паузи. Мелодія.
8. Удосконалення вимовних навичок.

Основна література:        

1. Гез Н.И., Ляховицкий М.В., Миролюбов А.А. и др. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. М., Высшая школа, 1982.
2.  Демьяненко М.Я., Лазаренко К.А., Мельник С.В. Основы общей методики обучения иностранным языкам. К., Вища школа, 1984.
3. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Колектив авторів під керівництвом С.Ю. Ніколаєвої., К., Ленвіт, 1999.
4.  Общая методика обучения иностранным языкам. Хрестоматия. М., 1991.
5. Рогова Г.В., Рабинович Ф.М. Методика обучения иностранным языкам в средней школе., М., 1991.
6. Шатилов С.Ф. Методика обучения немецкому языку в средней школе. М., Просвещение, 1986.

1. Цілі у навчанні вимови.

Цілі у навчанні вимови – це перш за все оволодіння слухо-вимовною стороною говоріння та читання, а саме: 1) уміннями слухати та чути, розвиток фонематичного слуху; 2) навичками вимови, тобто доведене до автоматизму володіння артикуляторною базаю німецької мови, засобами інтонування;  а також 3) розвиток внутрішнього мовлення (внутрішнього приговорювання) як психофізіологічної основи для зовнішнього мовлення.

Від уміння слухати і чути залежить уміння вимовляти. І те і інше впливає на розвиток внутрішнього мовлення, яке, у свою чергу, багато в чому визначає розвиток вимовних навичок та зовнішнього мовлення і цілому.

Учні вже на першому році повинні оволодіти вимовою німецьких звуків, доведеною до автоматизму, а також засвоїти дві основні інтонаційні моделі речення: із зниженою в кінці мелодією (наприклад в розповідному реченні, у питальному реченні з питальним словом та ін. ) та з мелодією, яка підвищується (питальне речення без питального слова) для вираження сумніву, подиву. Звісно, ці моделі не охоплюють всього різноманіття німецької інтонації, але з точки зору принципу мінімізації можуть вважатися для початкового ступеня достатніми.

2.Загальні принципи, які слід враховувати при навчанні німецької вимови.

        Загальна стратегія навчання вимови (мається на увазі перш за все послідовність роботи) може бути представлена наступним чином: сприйняття на слух фрази → її осмислення (вчитель використовує засоби наочності, переклад) → виокремлення вчителем слова, яке буде фонетично опрацьовуватися → проговорювання його учнями → виокремлення вчителем особливо складного звуку та, якщо потрібно, пояснення його артикуляції → багаторазове відтворення звуку учнями → багаторазова вимова слова та фрази в цілому.

        Учень рухається від осмисленого мовленнєвого цілого до відпрацювання окремого звуку. Якщо звук не представляє складності для засвоєння, учні імітують вимову вчителя (або диктора) без будь-яких спеціальних пояснень. Тут слід опиратися на такі основні принципи:

1.Слід забезпечувати комунікативну спрямованість і при навчанні вимови. Це означає, що навчання вимови не повинно сприйматися як самоціль, а повинно бути підпорядковано потребам мовлення. (утому числі й послідовність в оволодіння звуками: на першому ж уроці учні, називаючи своє ім’я, вчаться вимовляти звуки [ç], [h]  [æ]  - Ich heiße … і т. ін. , тобто саме те, що потрібно для вирішення комунікативного завдання «познайомитися» відповідно до ситуації початку занять). Багатьом вправам надається умовно-комунікативний характер: використовуються римівки у функції лічилок, пісеньок і т. ін.