Поняття про емотивні лексичні одиниці і виявити особливості їх перекладу українською мовою

УДК

Світлана Остапенко

кандидат педагогічних наук, доцент,

завідувач кафедри іноземної філології та перекладу,

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського,

вул. Трамвайна, 16, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50005

ostapenko@donnuet.edu.ua 

orcid.org/0000-0002-3915-4854

Ганна Удовіченко

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри іноземної філології та перекладу,

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського,

вул. Трамвайна, 16, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50005

udovichenko@donnuet.edu.ua

orcid.org/0000-0003-3731-0857

Анна Покулевська

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри іноземної філології та перекладу,

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського,

вул. Трамвайна, 16, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50005

pokulevska@donnuet.edu.ua

orcid.org/0000-0002-2531-0430

Когнітивізм останнім часом все більше впливає на розвиток вітчизняної лінгвістики. Цьому впливу підлягають усі її галузі, у тому числі й перекладознавство. На нашу думку, згаданий процес обумовлюється потребами подальшого розвитку нашої культури та науки.

Аналіз літературних джерел, актуалізованих різними мовами, потребує їхньої поглибленої інтерпретації. Ми вважаємо за потрібне звернутися до проблематики інтерпретації художнього тексту у мові перекладу і, зокрема, до питань інтерпретації емотивності.

Емоції (фр. emotion від лат. emovere "збуджувати/, хвилювати") – одна із форм  реалій життя, що позначає душевні турботи, . Емоції багатогранні: вони охоплюють відчуття і досвід, фізіологію і поведінку, форми пізнання і концептуалізації. Емоція об'єднує в собі різні явища: емоційні реакції, які мають свій аналог в зовнішніх способах ; емоційні стани, пов'язані із внутрішнім емоційним переживанням, що не має зовнішнього .

Поняття емотивних засобів пов'язане з категорією емотивності, тобто із зовнішньою актуалізацією емоцій. Маніфестації численних емоцій різними засобами у мові фактично є комунікативними функціями цих засобів. Особливості самих емоцій, а саме відтінювання емоцій і стягнення, тобто груповий характер емоцій, безпосередньо впливають на поліфункціональність емотивних мовних засобів і створюють труднощі при розумінні і використанні цих засобів під час комунікації.

Актуальність роботи визначається нагальною потребою чіткого з’ясування поняття і ролі емоційності у лінгвістиці тексту.

Мета дослідження − з’ясувати сутність поняття про емотивні лексичні одиниці і виявити особливості їх перекладу українською мовою.

Досвід людства у пізнанні емоцій закріплюється в мовних одиницях. Емоції універсальні, а структура емотивної лексики не співпадає в різних мовах, маючи національну специфіку. У зв'язку з цим, виділяються універсальні емотивні сенси в лексичній семантиці. Емотивна лексика тісно пов'язана з оцінною, але для дослідження емотивної лексики обирати оцінні слова недоцільно. Підставою єдиної моделі опису всієї безлічі емотивної лексики може служити сема емотивності. Вона бере участь в маніфестації емоцій в семантиці слова. Займаючи різні позиції в семній структурі слова, сема емотивності може бути головною категоріально-лексичною або залежною диференціальною семою розмовного стилю. Відчуття і емоції практично неможливо виразити за допомогою тільки одного мовного засобу. Звичайно емоційність в мові виражається сукупністю мовних засобів різних рівнів.

Щоб мати змогу перекладати відповідно, без викривлень, слід звернутися до стилю письменника. І хоча нас в першу чергу цікавить емотивність та її прояви в його стилі, ми не можемо оминути увагою загальні особливості його стилю.

Очевидні вимоги до стилю − конкретність, уникнення зайвої описовості, простота і лаконізм. Вони, вочевидь, пов’язані з емотивністю. Недаремно про Хемінгуея кажуть, що він "ліпить" свою мову.

Мова майстра завжди багатопланова. За простими, короткими реченнями, які на очах «виліплюють» образну картину сюжету, так, що ми завжди ясно уявляємо її, завжди щось є. Ця проза імпліцитна і багатошарова. Сам письменник називав свій метод написання  "теорією айсберга": "якщо письменник добре знає те, про що він пише, він може оминути багато з того, про що знає й, якщо він пише правдиво. Читач відчує все, що не увійшло до тексту так глибоко, ніби письменник розповів про це. Велич руху айсберга полягає у тому, що він тільки на одну восьму постає над водою".

Хемінгуей був людиною різносторонньою, свого часу він студіював живопис. Серед майстрів живопису особливе захоплення викликав у нього Сезанн. Письменник писав: "Живопис Сезанна вчив мене тому, що самих лише простих фраз замало для того, щоб надати оповіді тієї обє’мності і глибини, котрої я намагався досягнути. Я вчився у нього багатьом речам, але не міг пояснити, чому саме."

Помітною рисою стилю майстра є особливе вживання прикметників. Їх небагато, він свідомо обмежував їх кількість, вони влучні, доречні, але позбавлені яскравого нашарування і зовнішньої навмисної колористики.

’’She liked his old, heavy face and big hands’’, пише він, і в уяві одразу постає міцний, кремезний чоловік, сивий, немолодий, але все ще міцний, і його міць ми пов’язуємо не тільки з фізичною силою, але й з його духом. І все це виникає завдяки трьом прикметникам old, heavу, big.

Ще однією характерною рисою його стилю є вживання варваризмів. Іспанські, італійські, німецькі слова-вкраплення надавали його творам достовірності, неповторного місцевого колориту.

Отже, передати стиль Хемінгуея непросто. За зовнішньою простотою його речень приховується глибина підтексту, щільна імпліцитність, які не можуть бути втраченими при перекладі.

2.2.Інтерпретація тексту роману ’’В тіні у затінку дерев’’ з точки зору засобів вираження  емотивності та її передача у перекладі українською.

Усі дослідники творчості письменника констатували, що експліцитність емотивності не є яскраво вираженою. Проза Хемінгуея зовні стримана, лапідарна і дуже економна. Можна стверджувати, що лексичні засоби вираження емоційності у нього контекстуальні, або, швидше, його тексти є складним поєднанням зовнішньо простої, але надзвичайно імпліцитно насиченої синтаксичної побудови з емотивною лексикою, представленою передусім прикметниками значної модально-експресивної виразності (але також й іменниками, дієсловами, заперечними частками, вигуками), вживанням контекстуально імпліцитних лексем, лексики зниженого стилю (із суб’єктно-емоційним значенням), та нечисленних фразеологізмів та інших тропів.