Виртуальная образовательная среда: структура, инструментальные средства

Віртуалізація суспільного життя зумовлює віртуалізацію освіти, висуває нові вимоги до здійснення сучасного навчального процесу. На освітньому ринку України практика створення так званих віртуальних університетів, центрів дистанційного навчання існує вже понад десятиліття, проте саме в останні роки освіта набуває все більш виразних рис віртуального середовища. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика впровадження й ефективного використання у вітчизняній та закордонній освіті технологій віртуального освітнього середовища перебуває сьогодні в авангарді наукового пошуку. У цій царині наявна низка наукових праць, зокрема, на нашу думку, цікавими є дослідження М. Вайндорф-Сисоєвої, М. Смульсон, Д. Лоертшера, К. Коклін та Е. Розенфельд [3; 7; 10]. Проте питання побудови віртуального середовища навчання в системі іншомовної підготовки ще недостатньо артикулюється у вітчизняному науковому просторі, це і зумовило вибір теми нашої розвідки. Постановка завдання. Завданнями даного дослідження є вивчення проблеми використання технологій віртуального освітнього середовища в процесі університетської іншомовної підготовки; уточнення понять «віртуальне освітнє середовище», «віртуальне мовне середовище»; визначення переліку та дидактичних можливостей сучасних програмних продуктів та засобів для побудови віртуального освітнього середовища для вивчення іноземної мови. Виклад основного матеріалу дослідження. Віртуальний компонент стає сьогодні інтегральним складником навчального середовища, складником навчання в очній лекції, у роботі навчальних груп, у самостійній роботі студента в бібліотеці і на іспиті [17, c. 21]. «Новий словник методичних термінів та понять» за редакцією російських науковців Е. Азімова й А. Щукіна трактує поняття віртуального освітнього середовища як програмно-телекомунікаційне середовище, що забезпечує ведення навчального процесу, його інформаційну підтримку та документування в електронних мережах із використанням єдиних технологічних засобів [1, c. 38]. Литовський науковець Джоана Ліпейкіне визначає віртуальне освітнє середовище в точному значенні слова як програмне забезпечення, що розміщується на певному сервері та створене для того, щоби керувати різними аспектами навчання: механізмом ведення курсів, моніторингом успішності студентів та оцінювання, доступом до ресурсів [16, c. 55]. Вищезазначений автор визначає такі основні риси віртуального освітнього середовища: контроль доступу – зазвичай базується на паролі; створення гарно підготовленого матеріалу курсу та керування ним, матеріал курсу може бути змінено, оновлено чи ефективно доповнено; використання всіх типів фізичних медіа: текст, 2D- та 3D-графіка, анімація, цифрове аудіо, цифрове відео, віртуальна реальність; посилання на цифрові бібліотеки й іншу важливу інформацію в Інтернеті; автоматичні глосарії, індекси, системи пошуку; інструменти комунікації – електронна пошта, чати, презентації, оголошення, дискусії всередині середовища; підключення до програмного забезпечення, необхідного для навчання (за наявності); персональний простір для студентів для того, щоб обмінюватися матеріалами та зберігати їх; інструменти для автоматичного оцінювання, зазвичай також інструменти для самооцінювання; моніторинг успішності студентів, систематизація їхніх оцінок, статистична інформація про навчальний процес для викладача [16, c. 55]. Білоруські науковці О. Жук та С. Сіренко розуміють під віртуальним освітнім середовищем мережевий комунікаційний простір, в якому забезпечуються організація освітнього процесу, його методична й інформаційна підтримка, документування, взаємодія між всіма суб’єктами освітнього процесу (студенти, викладачі, деканат), а також керування ним [5]. Отже, віртуальне освітнє середовище можна трактувати як навчальне онлайн-середовище, специфічний відкритий динамічний простір реалізації освітнього процесу. Здатність віртуального освітнього середовища модифікуватися, змінювати свої параметри, можливість для викладача за потреби внести зміни в навчальний контент спричинили те, що в новітніх розвідках із питань розбудови віртуального освітнього середовища з’явилося поняття освітнього сценарію, тобто під час розроблення освітніх віртуальних курсів враховується траєкторія переміщення студента за окремими модулями цих курсів. Компонентами віртуального середовища навчання, на думку російського дослідника Д. Крилова, є веб-ресурси, поштові сервери, форуми, засоби для проведення віртуальних конференцій, блоги, соціальні простори, а також інструменти для моніторингу, оцінки ефективності навчання й управління навчанням [9]. Віртуальний освітній простір в Україні утворюють сьогодні, за М. Смульсон, такі 200 Педагогічні науки Випуск LXXХVІІ. 2019 віртуальні освітні системи: дистанційна освіта, інтернет-навчання (процеси навчання і викладання відбуваються цілком з використанням інтернету, студенти та викладачі перебувають у різних просторових та часових вимірах), комбіноване навчання, яке поєднує традиційну освіту й інтернет-навчання [12, c. 13]. Проектуючи віртуальне освітнє середовище вишу, варто брати на озброєння інструментарій таких поширених нині цифрових та віртуальних ресурсів, як комп’ютерні ігри, мобільні додатки, тренажери, соціальні інтернет-мережі, веб-сторінки взагалі – насамперед мається на увазі переважне використання цими ресурсами інтерактивного контенту, анімації тощо як їхня визначальна риса. Отже, наявний нині у виші традиційний, позбавлений інтерактивного характеру контент – друковані посібники, підручники – потребує нагального оновлення, надання йому інтерактивного характеру для подальшої інтеграції в нове віртуальне освітнє середовище. Основою для проектування віртуального освітнього середовища українського вишу сьогодні зазвичай є відкрита платформа Moodle, яка перебуває ще із 2002 р. у вільному доступі в мережі інтернет та була створена саме для здійснення мережевого навчання. Якщо ми говоримо про використання віртуальних технологій у процесі університетської іншомовної підготовки студентів, то тут ідеться про так зване віртуальне мовне середовище як певну мовленнєво-діяльнісну навчальну активність студентів в Інтернеті, тобто виникають якісно нові віртуальні мовленнєва та мовна сфери здійснення процесу навчання іноземної мови. Під віртуальним мовним середовищем розуміють сукупність електронних ресурсів та засобів комунікації в інтернеті, яка побудована на основі електронних підручників, електронних навчальних посібників, призначених для оволодіння різними аспектами мови або формування певних мовленнєвих навичок і мовленнєвих умінь (навчання читання, аудіювання, письма, говоріння та перекладу), або для забезпечення контролю над рівнем сформованих мовленнєвих та мовних навичок [1, c. 39]. На думку російського дослідника А. Богомолова, спеціалізоване середовище навчання – віртуальне мовне середовище навчання іноземної мови – покликане дати студентам можливість «максимально ефективно використовувати різноманітні інформаційно-освітні та навчальні електронні ресурси, а також інтерактивні та пошукові послуги, що надаються інтернет-технологіями для занурення в середовище мови, що вивчається, та організації дистанційної взаємодії між всіма учасниками навчального процесу» [2, c. 58]. Російський науковець Г. Воробйов [4] пропонує такі основні модулі віртуального мультимедійного середовища навчання мов та культур: віртуальна медіатека з мультимедійними курсами вивчення іноземної мови; віртуальна фонотека з автентичними аудіоматеріалами; віртуальна відеотека – фільми країн, мова яких вивчається, та навчальні відеофільми; мережа супутникового телебачення; віртуальна довідкова система – словники, енциклопедії, граматичні довідники; система комп’ютерного тестування; віртуальна бібліотека електронних посібників; віртуальна бібліотека електронних портфоліо студентів. Для побудови віртуального мовного середовища, проектування дистанційних курсів вивчення іноземної мови можна, на наш погляд, застосувати технологію написання педагогічного сценарію комп’ютеризованого курсу, розробленому російським педагогом Е. Скибицьким [11, c. 61]. Дану технологію нам вбачається можливим спрощено презентувати таким чином: 1 етап – пошуковий – аналіз змістової інформації з дисципліни, визначення дидактичної мети та завдань курсу, дидактичний аналіз, вибір форми презентації навчального матеріалу, методичний аналіз, вибір методів та прийомів навчання, підбір критеріїв оцінювання; 2 етап – основний – структурування навчального та довідкового матеріалів, підбір практичних завдань (тестів), формування глосарія, створення банку ігрових ситуацій, розроблення системи тестування (поточний, проміжний, підсумковий контроль тощо), апробація сценарію, внесення необхідних змін; 3 етап – заключний – розроблення методичних рекомендацій для викладача й інструкцій для студентів. Сьогодні, як зазначає В. Стародубцев, об’єктивно зростають вимоги до компетенцій викладача (тьютора), оскільки педагогічна взаємодія все більше стає опосередкованою та дистанційною, реалізується перекриттям персональних освітніх сфер його учасників [13, c. 16]. Сучасний викладач іноземної мови повинен, отже, набути ІКТ-компетентності, щоби зуміти ефективно використовувати технології віртуального освітнього середовища у власній педагогічній практиці. Розпочати викладачу можна з упровадження в навчальний процес окремих Збірник наукових праць 201 інформаційно-комунікаційних технологій, а вже потім переходити до систематичної роботи з інтернет-ресурсами, так, вітчизняний науковець І. Яценко пропонує використовувати спочатку проектну роботу на заняттях з іноземної мови, що включає в себе таку структуру: зйомки 5-хвилинного фільму за відомими книжками іноземною мовою, на більш просунутому рівні – зняти 3-хвилинний документальний ролик на вільну тему із власним коментарем [15, c. 483–484]. Як відомо, у високорозвинених європейських державах сьогодні надзвичайно поширене в галузі іншомовної підготовки так зване мобільне навчання, тобто навчання за допомогою смартфонів та планшетів. Як зазначає український науковець І. Зачепа, це передбачає, що до підручників пропонується величезна кількість додаткової (електронної) продукції, націленої на інтенсивніше використання мобільних пристроїв, тобто пропонується більше вправ на самостійне (автономне) опрацювання інформації за основними видами діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо) та на активну комунікацію у групі замість традиційних формалізованих граматичних вправ [6, c. 194]. У вітчизняних вишах сьогодні перевага також віддається використанню автентичних посібників з іноземної мови, які передбачають наявність інтернет-ресурсів до них, онлайн-тестів та вправ, як, наприклад, сучасні посібники з вивчення німецької мови “Sicher!”, “Menschen”, “Themenaktuell” тощо, які пропонують медіапакети, навчальні матеріали для роботи на платформі Moodle, інтерактивні посібники для проектора тощо. Російські науковці Н. Казаченок, О. Міхєєва висувають обов’язковою умовою мережевого навчання використання сумісної колективної роботи. Це можна також ефективно застосовувати і в процесі вивчення іноземної мови. Одним із найпростіших прийомів групового навчання з використанням віртуальних технологій є створення сторінки групи в просторі віртуального освітнього середовища за допомогою системи швидкої гіпертекстової взаємодії WikiWiki, це може бути блог або сайт із посиланнями на файли та додатки. Ця сторінка доступна для всіх студентів групи, тут студенти можуть дискутувати, обговорювати, коментувати, залишаючи записи на форумі. З метою впровадження колективних проектних видів роботи можна застосувати також хмарні технології, наприклад, система Google Groups дозволяє організувати обговорення створених студентами робіт. Текстові документи, таблиці, презентації можна зберегти в Google Docs [8, c. 124–125]. Для збирання, зберігання та доступу до даних викладач повинен вміти користуватися спеціальними хмарними сховищами даних, щоб його найважливіші файли були доступні на будь-якому пристрої, як-от Google Drive, Dropbox, pCloud, OpenDrive тощо. Для організації зберігання власних посилань на різні джерела можна послуговуватися сервісами-системами соціальних закладинок та публікацій CiteULike, BibSonomy тощо. Для зберігання й обміну презентаціями можна використовувати сервіси SlideShare, SlideBoom; для роботи із PDF-файлами – веб-сервіс Scribd тощо. Через додаток Flipboard, так званий онлайн медіажурнал, викладачу іноземної мови можна підібрати та систематизувати різноманітні тематичні статті. Корисною є також практика впровадження нової форми організації комунікації між викладачем та студентами, сучасного освітнього веб-інструменту – вебінар. Це специфічний тип веб-конференцій, групової роботи в інтернеті за допомогою відеотрансляції та чата. Такий досвід використання віртуального навчального середовища в окремих вітчизняних вишах уже існує, так, наприклад, Львівська політехніка, як зазначають науковці Д. Федасюк, Л. Озірковський, Т. Чайківський, уже тривалий час застосовує практику систематичного проведення аудиторних занять у режимі відеоконференції чи вебінару [14]. Висновки з проведеного дослідження. Питання використання технологій віртуального освітнього середовища в процесі університетської іншомовної підготовки є сьогодні надзвичайно актуальним. Робота в просторі віртуального освітнього середовища потребує від сучасного викладача сформованої інформаційно-комунікаційної компетентності, володіння знаннями основних програмних продуктів, інтернет-ресурсів, технічних засобів проектування віртуального освітнього середовища для вивчення іноземної мови, уміння розуміти їхній дидактичний потенціал. Обсяг статті не дозволяє повною мірою висвітлити всі аспекти впровадження віртуального освітнього середовища в систему університетської іншомовної підготовки, це зумовлює необхідність проведення подальших наукових розвідок. Зокрема, подальші дослідження можуть бути спрямовані на висвітлення досвіду провідних закордонних країн у цьому питанні.