Особливості реалізації цінностей публічного управління в Україні

Особливості реалізації цінностей публічного управління

в Україні

Свинаренко Юрий ПУАД-11

У багатьох європейських країнах реформування моделей суспільного управління відбувалось на основі цінностей, які вважалися базовими для суспільного розвитку з часом та відповідно до суспільних потреб набували все більше і більше значущості. Але, незважаючи на цю обставину, слід зазначити, що всі без винятку моделі публічного управління в країнах ЄС були засновані на принципах публічного управління в громадянському суспільстві, а саме на таких, як: справедливість у відносинах між державною та громадськістю; прозорість діяльності органів влади; зростання демократичних важелів й участі громадян у прийнятті рішень. Система цінностей – це результат духовної роботи суспільства; це діюча сторона суспільної свідомості, взятої в єдності всіх її форм. Вона певним чином пронизує всі форми суспільної свідомості, об’єднуючи певні інтереси різними ідейними, моральними та естетичними засобами, і стає важливим джерелом безпосередніх

мотивів поведінки, стимулів людської діяльності . Ціннісні орієнтації – це “соціальні, економічні, політичні, моральні, релігійні, естетичні, гносеологічні, онтологічні та/або ідеологічні засади оціночних суджень суб’єкта про оточуючу дійсність, ті чи інші її сторони, сфери, об’єкти, які утворюють змістову сторону спрямованості особистості” [12]. Це явище динамічне, оскільки кожне нове покоління засвоює цінності попереднього крізь призму власного сприйняття, додаючи власні цінності. Звичайно, процес зміни ціннісних орієнтацій безпосередньо пов’язаний із змінами в економічному, культурному, політичному та інших сферах життя суспільства певної країни. Ще в Радянському Союзі державними інститутами проведено низку досліджень процесів зміни ціннісних орієнтацій молоді 1960-х, 1970-х та 1980-х рр. [11]. У ці роки особлива увага зверталась на вивчення системи ціннісних орієнтацій молоді, яка тільки-но починала трудову діяльність, на працю, освіту та їх взаємозв’язок; вивчалися орієнтації на різні сторони способу життя. До речі, цікавий момент: цінність праці вважалась засобом здійснення життєвих планів і задоволенням інтересів особистості, вона була прямо пропорційна

зростанню духовних і матеріальних потреб людини та обернено пропорційна можливості використовувати інші (нетрудові) засоби для їх задоволення. Якщо ми розглянемо цінності в американському суспільстві, то вони відмінні від українських, а саме головним для них є те, що вони “американці – наймогутніші” та гроші зароблені будь-яким шляхом. Якщо ми повернемося до часів античності – це саме той час, коли вперше бере свій початок теорія цінностей. Цінності це певні загальні норми та принципи, які визначають направленість людської діяльності, мотивацію людських вчинків. Буття і цінності тоді ще не були розділені, і Платон, наприклад, вважав, що знання цінностей і їх дотримання в реальному житті – це одне і те ж саме. Тобто істинно доброчинною і мудрою є та людина, яка знає, що таке високі духовні цінності, і та, що діє відповідно до них. На відміну від Платона, Аристотель уважав, що знання цінностей і реальна поведінка людини це не однопорядкові явища. Вищими для Аристотеля є діаноетичні цінності – істина, мудрість, моральність. Родоначальник німецької класичної філософії І.Кант також розробляв своє вчення про цінності. Він вважав, що цінності самі по собі не мають буття, вони є вимогами, які звернені до волі особистості, до цілей, які вона ставить перед собою. Представник філософської антропології М.Шелер вважав, що цінності можна осягнути лише через переживання. Це в часи античності, а сьогодні, на думку Н.Юхименка, цінність виступає узагальнюючим поняттям для ідеї чи ідеалу, певною моральною нормою. Колишній предстоятель УГКЦ кардинал Любомир Гузар вважає найважливішими цінностями духовність та мораль, а також мирне співіснування різних конфесій і націй, Г.Ситник зазначає, що національні цінності є відображенням національних інтересів. О.Сук, аналізуючи загальнолюдські та національні цінності в трансформаційних процесах, доходить висновку, що вказані цінності перебувають у нерозривній єдності, взаємодоповнюючи і збагачуючи один одного. Система цінностей є історичною, у кожну конкретну епоху вона збагачується аксіологічними орієнтирами, що відповідають духу часу. Цінності, за визначенням В.Стеця, виступають мотиваційним ядром і рушійною силою структури особистості, що визначає її спрямованість, вищий рівень саморегуляції та самоорганізації поведінки як окремої особи, так і суспільної системи. Л.Лясота виокремлює також контрольну (цінності – основа вироблення стандартів оцінки політичної дії та її результатів), директивну (цінності сприяють формуванню цілісної системи політичних цілей) та інструментальну (визначення політичних благ і механізму їх досягнення) функції політичних цінностей. Українські національні цінності згідно з Глосарієм теорії безпеки визначаються як конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні, інтелектуальні та духовні об’єкти і здобутки українського суспільства (народу), що мають важливе конструктивне значення для його безпечного, стабільного і прогресивного функціонування й розвитку; визначення через усвідомлення об’єктивних історичних законів розвитку української нації. Національні цінності формуються впродовж століть і тисячоліть. Разом з тим зміни суспільно-політичного, економічного, духовного життя, а також зменшення чисельності середнього класу та збільшення кількості громадян, які живуть за межею бідності, призводять до перегляду цінностей. Нові умови життя диктують необхідність нових цінностей. Старі цінності, що передаються традиційно, часто гальмують процес розвитку суспільства. Наприклад, традиції протистояння, антагонізму, поділу людей на протилежні групи заважають розвитку та вдосконаленню суспільства. В.Карпенко зосереджує увагу на тому, що досвід розвинених європейських країн, а також деяких пострадянських країн свідчить про те, що курс на забезпечення національних інтересів, коли сама держава стала ідентифікуватися з нацією, а цивілізація – з національною цивілізацією, у поєднанні зі загальнолюдськими цінностями та правами людини є найперспективнішими. Історико-культурні умови формування українських цінностей складались у процесі різних відносин із Заходом і Сходом, Північчю і Півднем. Тому гармонія, а не боротьба, є цінністю українського народу – толерантність міжособистих та міжнаціональних взаємин, виваженість у прийнятті рішень, людський потенціал. Нам також властиві: особиста відповідальність за наслідки реалізації цілей та цілеспрямованості, прагнення до самореалізації та особистої незалежності, наполегливість у досягненні своєї мети. У сучасному розумінні цінності – це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, які мають об’єктивну позитивну значимість і здатні задовольняти певні потреби людей.