Філософія як інтелектуальна форма освоєння світу людиною

ТЕМА 1. Філософія як інтелектуальна форма освоєння світу людиною

1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.

Людина це єдина на сьогодні  відома нам жива істота, котра здатна мислити, тому варто  порівняти людину із іншими живими істотами:

• здатність усвідомлювати саму себе і те, що її оточує

- розумність постає як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, але й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти засобами оцінки дійсності.

- розумність людини ще можна назвати здатністю до самоусвідомлення, саморефлексії тощо. 

• біологічна неспеціалізованість

- у будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень.

- людський організм не визначає способу життя людини та не окреслює її проживання, тобто не прив’язує людину до певного середовища.

- це робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина, а не просто організм, ні до чого жорстко не прив’язана.

- постає як універсальність людини.

- якщо людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона потенційно, так би мовити, за сутністю може бути всім.

- загалом нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності.

• проблема смерті та життя

- це одна з одвічних проблем людини та філософії.

- деякі філософи зазначали, що смерть як втрата всього це та межа, котра змушує людину замислитися, оцінити та помітити те, що відбувається навколо неї.

- усвідомлення смертності – одна із особливостей становища людини в світі.

• необхідність людини робити вибір

- на відміну від тварин перед людиною завжди стоятиме питання вибору, що можна вважати ключовим у людському житті, бо без необхідності обирати, кожне із перерахованих становищ не має настільки актуального статусу.

- Піко дела Мірандола зазначив, що могутність людського духу полягає у свободі вибору (волі), тобто можливості обирати будь-який шлях, а в цьому виборі людина здатна як опуститися до найнижчого, тваринного стану, так і піднятися до ангельської досконалості.

1. Поняття світогляду, його складові та типологія. Співвідношення світогляду та філософії.

Світогляд - це система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, котрі регулюють ставлення людини до світу.

Типологія світогляду:

• у більшості сучасних джерел, особливо в освітній літературі подається досить широке коло типів світогляду.
• структура світогляду сформована на таких складових духовного життя людини і суспільства як сукупність поглядів, думок, ідей, цінностей, почуттів, оцінок і принципі, завдяки яким людська діяльність набуває організованого та впорядкованого характеру.
• життєва позиція людини стає осмисленою, а діяльність цілеспрямованою.
• В.Л. Петрушенко, поділяє світогляд за такими типами:

1. за носієм:

• індивідуальний;
• колективний;
• груповий;
• національний;
• регіональний;
• загальнолюдський.

1. за рівнем світобачення та усвідомлення:

• усвідомлений;
• неусвідомлений;
• частково усвідомлений;
• буденний;
• сформований на засадах наукових знань;
• філософський.

1. за морально-ціннісними орієнтирами:

• егоїстичний;
• гуманістичний;
• антигуманний;
• альтруїстський;
• цинічний;
• шовіністичний.

• слід зазначити, що жодного чистого типу світогляду немає, він завжди постає як сукупність різних його варіацій.

Філософія як тип світогляду:

• має особливу характеристику.
• від інших форм світогляду відрізняється тим, що відноситься до наукової сфери суспільного знання, має свій специфічний апарат, який опирається у своєму розвитку не на одну певну дисципліну, а на весь сукупний досвід розвитку людини.
• оскільки філософія постає як частина світогляду, то зазвичай її вважають його центром, тобто структуроформуючим елементом, проте якщо вести мову про глибину розробки тих чи інших тем, або методологічні підходи, то безумовно філософія є набагато масштабнішою за світогляд. 
• філософський тип світогляду потребує особливих нахилів мислення, його пластичності та вміння абстрагуватись. 

1. Співвідношення філософії, науки, мистецтва та релігії. Характерні риси філософського мислення.

Наука:

• філософію не можна повністю ототожнювати із наукою.
• філософія намагається охопити світ та реальність у єдності.
• наука оперує своїми конкретними категоріями і поняттями, які інколи буває складно застосовувати в інших дисциплінах \ філософія оперує найбільш загальними категоріями не тільки із сфери науки як от матерія, простір, час, людина, але й примежовими поняттями мови як скажімо буття, бути тощо.
• без зазначених  понять філософія була б неможлива адже її змістом можна назвати найбільш загальні уявлення про світ в цілому, його категоріальну структуру, про людину і суспільство в якому вона живе, про способи діяльності або осягнення людиною дійсності.
• існує припущення, що філософи бувають двох типів:

1. філософи спеціалісти, які спеціалізуються в одній галузі філософії;
2. філософи систематизатори, котрі намагаються пізнати світ в цілому, зокрема через його прояви.

• для філософії світ завжди є відкритим, її можна назвати «відкритою системою знань», а це наближає філософію до науки.
• філософія оперує більш загальними поняттями, але їх наука досить часто використовує у конкретних дисциплінах.
• окремі категорії та поняття філософії мають загальнонауковий характер.
• філософське мислення «вільніше» від наукового (від фактів).
• специфіку філософського мислення можна визначити як таку, що будучи над загальним, воно на відміну від наукового, немає чіткого укорінення у фактах.

Мистецтво:

• на відміну від мистецтва філософія ґрунтується на засадах розуму, аргументах, передбачає хоч не жорстку, але відповідність дійсності.
• мистецьке мислення ще більш вільніше (чуттєвість), у певному сенсі, ніж філософське.

Релігія:

• у релігії, як і у філософії, мова йде про найбільш загальні уявлення про світ, які повинні бути орієнтирами в житті людини.
• фундаментальні релігійні ідеї – про Бога, творіння світу, про безсмертя душі, про Божі заповіді, котрі людина повинна виконувати тощо – за своїм характером всі вони подібні до філософських.
• подібно до філософії релігія вивчає першопричини мислимого (Бог) та одночасно є формою суспільної свідомості.
• німецький вчений Г.В.Ф. Гегель, порівнюючи релігію з філософією, звертав увагу на те, що «відмінності двох сфер не повинні осмислюватися настільки абстрактно, ніби мисляться лишень у філософії, а не у релігії, у ній також існують уявлення, загальні припущення».
• «релігія має більше спільного у змісті з філософією і тільки за формою вони різняться».

Відмінності між філософією та релігією:

• Гегель пояснював, що філософія ґрунтується на поняттях та уявленнях, а релігія – в своїй основі, тільки на уявленнях. У цьому причина, вважав німецький філософ, того, що філософія здатна зрозуміти релігію, релігія філософію – ні.
• у релігії наголос поставлений на віру, культ, одкровення, а в філософії – на інтелектуальне осягнення.
• у релігії на першому плані, віра, у філософії – думка та знання. 
• релігія догматична, а філософія – анти догматична.
• у релігії існує культ на відміну від філософії.

1. Проблема визначення предмету філософії. Структура і функції філософського знання.

Предмет:

• предмет та функції філософського знання відрізняються від окремих наук тим, що вона представляє собою відношення людини до світу. 
• філософія вивчає не світ сам по собі, не самі по собі об’єкти, а відношення до них людини.
• філософії немає там, де немає людської мети, людської присутності.
• специфіка проблемного поля філософії визначається її стремлінням раціонально-понятійними методами виробити цілісне та узагальнене знання про світ та місце людини у ньому.
• оскільки уявлення про світ та саму людину постають історично змінними, то й сам предмет філософії постає історично змінним.
• структура філософії чітко окреслюється відповідно до її предмету, а тому зазвичай можна окреслити три основні сфери дослідження філософськими дисциплінами:

1. світ в цілому (об’єктивна реальність), її категоріальна структура;
2. людина і суспільство (суб’єктивна реальність);
3. діяльність, взаємодія суб’єкта та об’єкта, способи і напрями діяльності (мислення, пізнання, практика і т. д.)

Філософські дисципліни, які існують у залежності від трьох сфер:

1. першу сферу вивчають:

- онтологія (філософська дисципліна про першооснови буття, його сфери та категорії);

- натурфілософія (вивчає природу з філософської точки зору);

- космологія (має предметом вивчення взаємозв’язок космосу, Всесвіту з іншими сферами реальності, перш за все з людиною).