Рецензія на книгу «Герменевтика стилю»

Рецензія на книгу «Герменевтика стилю»

Монографія «Герменевтика стилю», написана у 2011 році, належить до ряду філософської герменевтики. Автором книги є український освітній та громадський діяч Сергій Миронович Квіт.

Він використовує поняття герменевтичного феномену у формі есе, залучаючи феноменологічні традиції, починаючи від греків та завершуючи класиками постмодернізму, включно з Платоном, Аристотелем, М.Аврелієм, І.Лойолою, М.Монтенем, Б.Паскалем, Г.Сковородою, Ф.Шлайєрмахером, В.Дільтаєм, М.Гайдеґґером,  Ґ. Ґадамером, Д.Чижевським, М.Фуко та Ж.Деррідою. На це видання мали вплив студії автора в Українському Вільному університеті у Мюнхені та Кельнському університеті.

Наукові інтереси Сергія Мироновича Квіта, у першу чергу, стосуються філософської герменевтики, масових комунікацій, університетського менеджменту. Автор монографії також є педагогом, літературознавцем, журналістом, колишнім міністром освіти і науки України (2014-2016 рр), президентом Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2007-2014).

Лауреат премії журналу «СвітоВид», літературної премії Національної спілки письменників України «Благовіст», фундації Українського вільного університету, а також стипендій програми Фулбрайта в університеті Огайо та Стенфордському університеті, Інституту Кеннаната Німецької служби академічних обмінів.

Поняття «герменевтика» - має безліч тлумачень, у первісному значенні трактується як напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням філологічних, а також філософських, юридичних, історичних і релігійних текстів.

Легше вести мову про особливу герменевтичну галузь, ніж кожного разу знаходити відповідне пояснення у контексті багатьох традицій і джерел. Розглядаючи філософську герменевтику як певну нову якість порівняно з попередніми поглядами на герменевтику як на мистецтво або правила інтерпретації, не можна уникнути того, що вона завжди виступає і першим, і другим. Герменевтика зосереджується на людині й культурі, поступаючись дослідженнями природи точним наукам.

Вона випливає з мови і послуговується мовою. Завдання герменевтики – допомогти у досягненні розуміння того, що для нас поки що виступає незрозумілим. Мова поєднує минуле й сучасне. Вона розширює назовні видимий, аудіальний, такий, що можна відчути через дотик, чуттєвий та інтелектуальний світ людей.

Видиме та інтелігібельне адаптуються до мови й таких її внутрішніх механізмів, як відкриття і повторювання. Думка й уявлення не можуть існувати поза мовою. Звична системність нашого розумового життя слідує за культурним впорядкуванням наших лінгвістичних технологій. Мова уможливлює навчання будь-яких технологій, тому що це те, що можна повторювати.