Психологія творчості як галузь психологічної науки

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ

Семінарське заняття № 1

Тема: «Психологія творчості як галузь психологічної науки» – 2 год.

План:

1. Предмет, завдання психології творчості.
2. Витоки психології творчості: від античності до сучасності.
3. Основні складові теорії творчості.

Контрольні запитання і завдання для самостійної роботи

1. Підготувати повідомлення за темою «Історія розвитку психології творчості».

2. Підготувати повідомлення за темою «Творчість в античній філософії».

3.Підготувати повідомлення за темою «Культ генія, особистість художника у період Відродження».

4.Проаналізувати культурно-історичну детермінацію творчості у працях представників німецької класичної філософії (І.Фіхте, Ф.Шеллінг, Г.Гегель).

5.Проаналізувати письмово модель Д. Гілфорда та теорію «інтелектуального порога» Е. Торренса.

6.Проаналізуйте концепцію самоактуалізації А. Маслоу.

7.Проаналізуйте погляди Л. Виготського на розвиток творчості особистості.

Відповіді:

1. Творчість - найдавніша категорія діяльнісного способу існування людини. У філософському контексті творчість є продовженням творчості природи, її складовою частиною. Суспільство та кожен її член при цьому є суб'єктом творчої діяльності. Наслідком продуктивної праці та творчої думки людини є формування середовища, перебудова природи, розвиток цивілізації. Тобто творчість - це складне, суспільно організоване явище, від якого залежить життя людства.

Предмет психології творчості визначається за Я. Пономарьовим (1976) – психічний структурний рівень організації творчої діяльності. Наприклад, у науковій творчості ним буде психічний структурний рівень організації творчої діяльності вченого, що приводить до відкриття. Цей рівень можна інтерпретувати також як вираження психологічного механізму розвитку тієї чи іншої галузі діяльності людини.

Отже, творчість – глобальна теоретична проблема психології, оскільки в ній в особливий спосіб відображаються всі вузлові проблеми психології і потребують свого вирішення.

3. Асоціативна теорія творчості є однією з перших, представлена роботами Дж. Мілля, А. Бена, Г. Спенсера, Т. Рібо, В. Вундта, Г. Еббінгауза, Т. Цигена, В. Джемса, Е. Торндайка.

Головним елементом мислення у цій теорії вважається повторення, звичка і минулий досвід. Нові ідеї – асоціації старих. Мислення обмежене процесом розв'язання задач. Чим більше асоціацій, тим продуктивнішим є творчий процес. Головну роль відіграють асоціації за подібністю.

Психоаналітична теорія відома як учення Зигмунда Фрейда та його послідовників. Сфера несвідомого, зокрема статеві потяги, відіграють особливу роль як причини психічних захворювань, а також як рушії створення вищих цінностей. Бажання сили, слави та жіночої любові – головні мотиви творчості. У суспільстві людина змушена відмовитися від задоволення своїх вроджених особистих потягів і принести їх у жертву суспільству.

Теорія інтелектуальних операцій творчого процесу розроблена Отто Зельцем. Автор доводив, що методи розв'язання задач – це різні комбінації головних інтелектуальних операцій. Для пояснення механізму творчості запровадив поняття антиципації (передбачення). Творчість відбувається завдяки тому, що за відомими елементами задачі людина передбачає властивості невідомого. Використання інтелектуальних операцій залежить від особливостей задачі, а саме від її новизни (чи вже розв'язувалась подібна, чи постала вперше).

Гештальтпсихологічна теорія розроблена В. Келлером, К. Кафкою, М. Вертгеймером, К. Дункером.

Мислення має творчу природу, в процесі мислення виникає новий "гештальт" (образ, структура). Макс Вертгеймер вважав, що центральним моментом розв'язання творчої задачі є подолання суперечності між елементами, в результаті якого "погана" структура задачі переходить у "хорошу".

К. Дункер вивчав, як з проблемної ситуації виникає розв'язання творчої задачі та якими методами можна його досягти. Процес розв'язання він вбачав у послідовній трансформації умов.