Фiлософiя науки як особлива галузь фiлософського знання

Тема 1. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ЯК ОСОБЛИВА ГАЛУЗЬ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ.

1. Неоднозначність означення поняття “наука”.

2. Історичні типи взаємозв'язку філософії і науки.

3. Поняття рефлексії. Філософська рефлексія над наукою та метанаукові дослідження.

4. Філософія науки як особлива філософська дисципліна. Специфіка філософських проблем науки.

1. Неоднозначність означення поняття “наука”. Із загального курсу філософії відомо, що сучасна філософія є досить складною, диференційованою системою соціогуманітарного знання. Філософія науки і філософія техніки – елементи цієї системи, її особливі галузі, що стали відносно самостійними лише у ХХ ст. Їхнє основне завдання – філософськи осмислити відповідно науку і техніку, осмислити їхнє сучасне положення у світі. Також із загального курсу філософії відомо, що дати однозначне (або хоча б близьке до цього) означення таким вельми загальним і змістовно- ємним поняттям, як “культура”, “воля”, “наука”, “істина”, “час” і под. дуже важко, якщо взагалі можливо. Нас у цьому короткому списку буде цікавити насамперед поняття “наука”. Німецький філософ-класик Георг Гегель (1770 – 1831) писав з цього приводу, що «правильность даваемого определения... зависит от… тех точек зрения, с которых его давали. Чем богаче подлежащий определению предмет, т.е. чем больше различных сторон он предоставляет рассмотрению, тем более различными оказываются даваемые ему дефиниции» [1]. Існує розповсюджена точка зору, згідно з якою в знанні стільки науки, скільки в ньому математики. Джерела такої позиції походять з далекої античності; її відстоювали такі мислителі, як Платон (427 – 347 до н.е.), Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), Галілео Галілей (1564 – 1642), Імануїл Кант (1724 – 1804). І не випадково грецьке слово “mathesis” означає “знання”, “наука”. Прихильники іншої, також досить розповсюдженої точки зору, стверджують, що немає науки там, де немає зв’язку з практикою, з експериментом, де немає перевірки і підтвердження досвідом (спостереженням, вимірюванням, експериментом). Один із засновників науки про науку, англійський вчений Джон Бернал (1901 – 1971), відзначаючи, що «дать определение науки, по существу, невозможно», однак, намічає шляхи, ідучи якими можна наблизитися до розуміння того, чим є наука. Отже, наука у нього постає: - як інститут; - як метод; - як накопичення традицій знань; 11 - як фактор розвитку виробництва; - як найбільш сильний фактор формування переконань і ставлення людини до світу [2]. У третьому виданні Великої Радянської Енциклопедії дається таке означення науки: це «сфера человеческой деятельности, функцией которой является выработка и теоретическая систематизация объективных знаний о действительности; одна из форм общественного сознания» [3]. Це означення вигідно відрізняється від інших тим, що поєднує в собі принаймні три фундаментальні (і внутрішньо властиві їй) складові: - особливе (об’єктивне за змістом) знання; - діяльність з його виробництва (нехай поки і не виявляються її особливості); - те, що наука – соціальний феномен. Відомий сучасний філософ Евандро Агацці (1934) відзначає, що науку варто розглядати як «теорию об определённой области объектов, а не как простой набор суждений об этих объектах» [4]. У такому означенні міститься заявка на розмежування наукового і повсякденного знання, на те, що наука може повною мірою відбутися лише тоді, коли доводить розгляд об'єкта до рівня його теоретичного аналізу. Одна з причин, що ускладнюють означення науки, має історичний характер: вона пов’язана з вибором “точки відліку” історії науки. З питання про те, коли виникла наука, існує багато версій, однак у першому наближенні, їх можна звести до двох основних. Прихильники першої стверджують, що справжня наука виникла в епоху Нового часу, коли вона знайшла відносну самостійність, відокремившись від