Діти з порушеням зору

ВСТУП

Одним з найбільш важких видів порушення здоров’я, що призводить до соціального дефекту, соціальної недостатності, є повна або часткова втрата зору – сліпота та зниження зору. Не дивлячись на реальні досягнення офтальмології, поширеність сліпоти в світі знижується повільно. Число дітей з вадами зору в нашій країні поступово зростає. Якщо нічого не робити для збереження цим дітям “залишкового” зору, то багато хто з категорії зі зниженим зором можуть незабаром перейти в розряд повністю сліпих.

Роль здорового аналізатора у психічному розвитку дитини є велика і унікальна. Порушення його діяльності викликає у дітей труднощі в пізнанні навколишнього світу, обмежує громадські контакти і можливість для занять багатьма видами діяльності. У осіб з порушеннями зору виникають специфічні особливості діяльності, спілкування та психофізичного розвитку. Ці особливості проявляються у відставанні, порушені і своєрідності розвитку рухової сфери; просторової орієнтації; формування уявлень і понять, у способах практичної діяльності; в емоційно – вольовій сфері; адаптації до праці. Причини, що викликають порушення зорової функції, бувають уроджені та придбані. Придбані аномалії зору поширені більше, ніж уроджені.

Фізична культура є невід’ємною ланкою виховання дітей із вадами зору і має на  меті сприяти різнобічному розвитку в них фізичних та розумових якостей та підготовки до подальшої соціальної адаптації й трудової діяльності. Велике значення надається якомога ранньому попередженню і запобіганню вторинних порушень, їх корекції та подоланню. Фізична культура є важливою складовою частиною системи освіти та виховання учнів спеціальної школи для дітей із глибокими порушеннями зору.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СЛІПОТУ ТА СЛАБОЗОРІСТЬ

Сліпота – двостороння невиліковна повна відсутність зору (0) або залишковий зір (гострота зору: світловідчуття 0,03—0,04 включно з корекцією на кращому оці, або звуження поля зору до 10° на кращому оці незалежно від гостроти зору). У таких випадках користуються терміном тотальна сліпота. При збереженому світловідчутті на рівні відмінності світла і темряви або залишкового зору, що дозволяє порахувати пальці руки близько до обличчя, розрізняти контури, силуети і кольори предметів безпосередньо перед очима, говорить про практичну сліпоту. Слабкобачення — гострота зору кращого ока з корекцією зору становить 0,05—0,04, що дозволяє бачити за сприятливих умов, коли до зору не ставиться високих вимог.

До сліпоти призводить багато причин: уроджені дефекти структур ока, інфекційні захворювання, запалення і травми очей. Для педагога суттєве значення має час порушення зорової функції: народився учень сліпим чи втратив зір у певному віці, в якому віці це сталося. Психомоторний розвиток сліпонароджених дітей підпорядковується тим самим закономірностям, що і здорових, але має свої специфічні особливості. Відсутність можливості візуально сприймати ознаки предметів і явищ, орієнтуватися у просторі призводить до бідності чуттєвого досвіду і в результаті — до порушення взаємодії сенсорних та інтелектуальних функцій, гальмує розвиток образного мислення. Відсутність зору призводить до зниження мотивації орієнтовної діяльності, до редукції безумовного орієнтування пошукового рефлексу та загальної загальмованості. Так, вже в немовлят у зв'язку з відсутністю стимулів до хапальних рухів, потягувань, повзання і вставання сліпота призводить до пасивності й малорухливості. Практика показує, що період повзання у сліпонароджених затягується іноді аж до шкільного віку. Значно (на 2—3 роки) затримується вертикалізація положення тіла та оволодіння ходьбою. Викликані відсутністю зору невдачі в руховій активності призводять до закріплення пов'язаних із ними неприємних переживань і обмеження діяльності. Наслідками сліпоти можуть бути паталогічні звички: повзання немовлят ногами вперед, щоб захистити голову від ударів. Зоровий аналізатор надає людині 90% зовнішньої інформації. Характерні особливості зорового сприйняття – дистантність, миттєвість, одночасність і цілісність отримання інформації.