Світова література XVІI – першої пол. ХІХ ст. Просвітництво і класицизм. Сентименталізм і романтизм. Реалізм

Творча контрольна робота (модульна контрольна робота)

з курсу «Історія зарубіжної (світової) літератури»

Комплексна тема «Світова література XVІI – першої пол. ХІХ ст.

Просвітництво і класицизм. Сентименталізм і романтизм. Реалізм»

Класицизм — напрям у мистецтві, поширений у Європі XVI - поч. ХІХ ст. Найбільш розвинений він у Франції XVIІ сторіччя, де був представлений цілою плеядою видатних літераторів, зокрема великою кількістю драматургів. І це дуже цікаво в контексті того, що основною ідеєю класицизму була орієнтація на античність та перейняття її основних цінностей. А в античні часи драматичні твори користувалися великою популярністю.

Однак, для аналізу я вибрав твір не драматичний. Це «Характери», Жана де Лабрюєра. Складно відразу дати жанрове визначення цієї книги. Думаю, найближчим відповідником буде «збірка цитат та афоризмів», однак тут можна знайти і багаті художні образи-«портрети», і філософські та теологічні роздуми, і, що найголовніше, їдку соціальну сатиру, що подекуди актуальна і нині.

«Характери» були єдиним твором Жана де Лабрюєра за все його життя. Спершу, у 1688 вийшов його переклад книги «Характери» древньогрецького філософа Теосфата (учня Аристотеля). І до нього додавалися «Характери, або Норови нинішнього віку», за авторством вже самого Лабрюєра. Додаток мав приголомшливий успіх, і лише навіть за життя автора  вийшло окремим виданням 8 разів.

«Характери» Лабрюєра складаються з 16 розділів. Деякі з них присвячені теології, або ж, як сказано автором «церковному красномовству». Інші ж торкаються найрізноманітніших тем, ба «сфер життя» тогочасного прогресивного світу: кохання, політика, мистецтво…

І саме ця різноманітність тем та часте висловлення думки автора, так би мовити, «напряму», з явним наміром вказати на якісь соціальні проблеми, і є такими цікавими з точки зору аналізу твору, як прикладу літератури класицизму.

Адже тут можна яскраво прослідкувати провідний художній принцип епохи класицизму — ідеалізацію. Адже для ілюстрації певних ідей, як позитивних так і негативних, Лабрюєр використовував певні «типи», можна сказати що «маски» людей. І за деякими з цих масок ховалися реальні персоналії, такі як Конде, Лозена, Вільруа і т.д. Але інші «типи» були збірними образами, що демонстрували певну соціальну групу. Наприклад Еміра — це зверхня кокетка, Федон — принижений бідняк, Гнатон — неприємний егоїст.  І саме така ідея людей-образів була популярна для літератури періоду класицизму в цілому.

Яскраво можна виділити певну просвітницьку мету твору. Автор вказує на недоліки суспільства, закликаючи його до оновлення та змін. Однак, не можна назвати Лабрюєра активним революціонером чи реформатором. Наприклад у питаннях релігії, або ж реформації мови він виступав проти різких змін, критикував атеїстів та скептиків. Така «поміркованість» відрізняє класицистів від авторів подальших течій, які часто виявлялися куди радикальнішими в своїй критиці та закликах.

Мімесіс — принцип мистецтва наслідувати дійсність, був характерний для всього класицизму. Але знову ж таки, навіть сама історія створення «Характерів» є мало не іронічною в цьому контексті. Адже принцип наслідування античним зразкам тут втілений ледь не досконально, бо, як зазначалося вище, спочатку «Характери, або Норови нинішнього віку» були не більше ніж додатком до аналогічного твору Теосфата. Лабрюєр скопіював принцип побудови, по суті саму ідею, конструкцію, і лиш спрямував свої спостереження на сучасність.

Однак, в книзі немає чіткої єдиної моралі, філософської системи або ж цілісного світогляду. Лабрюєр не вносить свої ідеали — він лише викриває кумедні чи огидні сторони явищ, подій та людей. Як сказав Еміль Золя: «Читання «Характерів» змушує мислити, але ще більше — посміхатися. Інколи дивуєшся тонкості спостережень автора, глибині його думок. Він подобається — адже в нього немає упередженості в поглядах, немає системи і він не шукає іншого способу навчити нас добру, окрім як описом наших слабостей та недоліків».