Ретроспективний аналіз розвитку освiти дорослих у лругiй половинi ХІХ ст

Тема 1

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

1. Історія становлення освіти дорослих, тенденції її розвитку на межі століть.
2. Передумови розвитку освіти дорослих в Україні, та країнах ЄС.
3. Розвиток мережі та різних форм освіти дорослих в Україні.
4. Основні андрагогічні принципи та напрями освіти дорослих

Розвиток освіти дорослих в Україні бере свій початок з часів просвітництва у ХVIII ст. як наука, навчання дорослих (андрагогіка), зародилася, коли перша людина чогось навчила іншу. Тобто, освіта дорослих з’явилась хронологічно раніше, ніж освіта дітей. Проте історично склалося так, що саме навчанню дітей почали надавати особливої уваги. Термін «андрагогіка» був введений у науковий обіг німецьким філософом Олександром Капом у 1833 році для опису періоду дорослості в освіті людини. У 1950-х роках термін «андрагогіка» набуває поширення в Швейцарії, Нідерландах, Югославії. До кінця 1950-х років термін «андрагогіка» починає використовуватися в педагогіці як синонім освіти дорослих.

Андрагогіка (від грец. aner Andros – «доросла людина», «зрілий чоловік», ago – «веду») - у сучасному розумінні – розділ теорії освіти і виховання, що розкриває специфічні особливості освоєння знань і вмінь дорослим суб’єктом навчальної діяльності, а також особливості управління цією діяльністю професійним педагогом.

Науковою основою андрагогіки є низка суміжних наук – філософія, етика, естетика, історія, педагогіка, психологія та багатьох інших, що посідають певне місце у загально філософському вченні про людину.

Предметом андрагогіки є соціальна освіта, тобто багатоаспектна неперервна освіта дорослих, яка здійснюється  в інститутах формальної, неформальної та інформальної освіти відповідно до соціокультурних умов.

Андрігогіка як наука має свої поняття. Понятійно-термінологічний апарат андрагогіки включає понад 850 термінів. Основними з них є «освіта дорослих», «неперервна освіта», «освіта упродовж життя», «самоосвіта», «самовдосконалення», «саморозвиток».

Концептуальні положення про зміст і організацію освіти дорослих ґрунтуються на засадах Конституції України (ст. 53), Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти, Болонської декларації (1999) Євросоюзу, рекомендаціях ЮНЕСКО, які наголошують на фундаменталізації, неперервності, диверсифікації й гнучкості, прогностичності, доступності, відкритості освіти дорослих.

Освіта дорослих – невід’ємна й водночас відносно відособлена частина системи освіти, яка має свою змістову специфіку, зумовлену особливостями контингенту, що навчається, а також своєрідністю завдань.

Найпоширеним трактуванням поняття «освіта дорослих» є розгляд  її як будь-якої освітньої діяльності людини незалежно від змісту, професійної спрямованості, термінів і форм навчання, ступеня інституціалізації.

Останнім часом простежується тенденція до звуження значення цього поняття: воно трактується як інституціоналізовані послуги з освіти дорослих після отримання основної освіти.

У ХХ-ХХІ століттях людство усвідомило, що шкільної (і навіть університетської) освіти недостатньо для розв’язання нових проблем, скажімо, таких, як від’ємний демографічний процес, виснаженість ресурсів, соціальні і національні конфлікти, екологічна криза, ядерна небезпека і, можливо, найбільша з цих проблем спричинена кризою компетентності людини.

Сучасна освіти навчає тому, що ми знаємо і мало уваги звертає на те, чого ми не знаємо.

П.Л. Капица зазначав: «подлинная наука – не сфера того, что уже известно, а область того, что находится за гранью познанного».