Староукраїнська літературна мова 15 - І пол. 16 ст

Тема: Староукраїнська літературна мова 15 - І пол. 16 ст.

1. Схарактеризуйте українське духовне життя (загалом історичні чинники) в Україні 15 - І пол. 16 ст. Релігійно-національне і культурне відродження означеного періоду і його вплив на мовну ситуацію.

Період ХVІ – першої половини ХVІІ ст. у суспільно-культурному житті українців постає як «доба важливих реформ релігійного життя, формування... нових громадських структур, виникнення нових типів навчальних закладів, небаченого раніше пожвавлення літературного життя, нових культурно-релігійних ініціатив» [1: 482].

Мова політично залежного етносу мала статус урядової у Великому Литовському князівстві, а згодом і в Речі Посполитій. Офіційні документи, зокрема три видання Литовського Статуту 1529, 1566 та 1588 рр., чітко прописали статус української мови: «писаръ земский маеть по руску литерами и словы рускими вси листы выписы и позвы писати, а не иншимъ езыкомъ и словы» [2: 74]. Відтак усі документи потрібно було оформляти за офіційними вимогами:

Уживання руської мови у справочинстві в суспільних чи приватних реаліях визначала тогочасна усномовна практика. Досконале знання церковнослов’янської мови (що було привілеєм небагатьох) не давало змоги повноцінно спілкуватися нею у приватних чи суспільних справах. Очевидною була потреба користуватися мовою, яка максимально відповідала меті та характерові такого спілкування. У низці писемних джерел тієї доби відбито процес перемикання коду із церковнослов’янської мови на руську. Найбільш поширений спосіб – вживання глос, якими перекладали чи тлумачили слово або вислів.

Писемна практика з орієнтацією на загальнозрозумілий характер (попри окремі регіональні відмінності, зумовлені впливом місцевого живого мовлення) стає визначальною у процесі добору і закріплення низки прикметних для української мови фонетико-орфографічних та морфологічних явищ, які згодом будуть кодифіковані як літературна норма. Лексичний склад ділових документів активно поповнювався поряд з питомими українськими елементами запозиченнями з польської, чеської, німецької та латинської мов. Руська літературно-писемна мова у статусі офіційної утверджувала свої позиції і ставала основним мовотворчим фактором. Проте вже з другої половини ХVI ст. розгортається чужомовна експансія, на що українці-русини у багатьох випадках активно реагували. Не останню роль у цій поки що виграшній для функцій української мови конкуренції відіграв престиж цієї мови, який вимірювався суспільними та особистісними параметрами. Українська шляхта мала громадянську відвагу і національну гідність, щоб вимагати в польського короля дотримання букви закону. Історичні документи фіксують неодноразові звернення українців до польського короля з питаннями, що стосувалися статусу руської мови. У петиції української шляхти з Києва 1571 року викладено прохання надсилати державні документи руською мовою;

Вірність української шляхти етнічній ідентичності забезпечив саме мовний чинник. Престиж руської мови підтверджують приватні документи. Прикладом може бути заповіт Василя Петровича Загоровського, у якому йдеться про виховання і навчання синів. Усвідомлюючи значення рідної руської мови в навчальному процесі, автор заповіту вважає, що важливо знати латинську мову. Водночас батько наполягає, щоб сини «писма своєго Руского и мовенья Рускими словы и обычаєвъ цнотливыхъ и покорныхъ Рускихъ не забачали» [*6: VI: 74].

Практично у всіх документах, пов’язаних із навчальним процесом, ставиться питання про руську мову: у грамоті 1589 р. про дозвіл віленським православним громадянам мати церковне братство і школу: у грамоті православним жителям Бреста з 1592 р. – «

З приводу шкільних і церковних справ активно спілкуються між собою члени Віленського православного братства і Львівської Ставропігії. В одному із листів з Вільна 1619 р. розповідають про споруджений 1617 р. «домъ школьний», поділений на 5 «училищ», де ведеться навчання різними мовами. Ця структура «школьного дому» сфокусувала основні напрями мовної освіти. Латиномовні студії дозволяли українському інтелігентові інтегруватися в європейський культурно-освітній процес, знання грецької та церковнослов’янської мов було даниною православному віросповіданню. Необхідність вивчати руську мову продиктована практичними – навчальними та комунікативними – потребами.