Міфотворчість літератури XX ст

Міфотворчість – одна з характерних рис літератури XX ст., «міфологічної доби», як назвав його Г. Брох. Чому люди повернулися до міфу? На мою думку, це лежить і самій природі людини, у її свідомості.

Поширеність міфопобудов спричинена тотальним переглядом суспільної історії. Те, що нещодавно вважалося істиною, виявляється чи може виявитися міфом. При цьому руйнування одних соціальних міфів, як правило, породжує інші. В результаті, як казав Р. Барт: «міфом може бути все».

Завдяки багатовіковій традиції свого осмислення міф на початок XX ст. перетворився на надзвичайно багатозначну категорію, здатну виражати, ілюструвати, позначати і символізувати вельми широку палітру сенсів.

Навіть структурна основа міфу виділяється по-різному: міф – це слово, міф – це оповідь, нарешті, природа міфу ритуальна, слово вторинне, а міфологічна оповідь – коментар до ритуального дійства.

У найзагальнішій формі можна сказати, що література шукає в міфології схему і тип, тобто, інакше кажучи, модель світу і людини, нові якості художнього моделювання дійсності, що складає загальне завдання мистецтва.

Притча/парабола як жанроформа в літературі Великобританії та США.

Основними формами інакомовлення в літературі ХХ століття були: метафора, метонімія, символ, алегорія, міфотворчість, поєднання здавалось би непоєднуваних жанрів, до прикладу алегоричний роман, байка, антиутопія, «відкрита притча».

Передумовою виникнення таких форм було те, що культурні цінності почали втрачати свій сенс, значення для людини, вже не було яких норм поведінки, етикету.