Еволюція образу жінки у творчості трубадурів, Данте, Петрарки

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра історії української літератури,

теорії літератури та літературної творчості

Еволюція образу жінки у творчості трубадурів, Данте, Петрарки

Аналітичне есе

студента 1 курсу

ОР «Бакалавр»

Освітньої програми

«Літературна творчість, українська мова та література»

Братуся Богдана

Київ 2019

Сьогодні вже не можна уявити собі поета, який не написав би хоч одного вірша про кохання. Але якщо повернутися в аннали історії літератури, то виявимо, що не завжди прекрасні дами були центром творчості віртуозів слова. Однак, вже на межі 11-12 століть виникає європейська куртуазна лірика у Провансі(Південна Франція). Так, звичайно, що і до цих часів кохання оспівувалося, але саме у цьому кутку планети воно набуло нового звучання, що дало потужний поштовх інтимній ліриці на століття вперед. Прованські поети називалися трубадурами. Вони займали різне суспільне положення: серед них були і королі, і знатні феодали, але у своїй більшості це звичайні рицарі, які наймалися на службу. Авторитет трубадура визначався не його соціальним походженням, а мірою таланту. Виникла їхня поезія із народних провансальських хороводних пісень, що широко використовували любовну тематику. Центральною в ліриці трубадурів є тема кохання. Любов сприймається як найвище благо, а здатність кохати – як показник душевної досконалості та куртуазної доблесті. Справжнім коханням вважалась "тонка", "висока" любов, здатна розбудити в душі прекрасні, величні поривання. "Висока" любов була модною і престижною в рицарському колі. Вона протиставлялась любові "безглуздій", тобто грубій – любові "дурних багачів", старих, чванливих, скупих. Обов'язковим був культ страждання через любов. Співець визнавав себе васалом дами, якою зазвичай була заміжня жінка, дружина його сеньйора. Одразу, згадується принцип сеньйорату, який був поширений у Європі. Лицарі простого походження, звичайно, не могли відкрито заговорити до дами вищих кіл, або до дами свого сеньйора, тому не дивно, що вони виражали свої почуття у формі віршу. Також, можна сказати, що від цього й утворився образ недоступної дами, яка не мусить навіть звертати увагу на простих лицарів-васалів. Звичайно, вони були високого походження, а тому були наділені як красою розуму, так і красою тіла. Автор наділяв жінку надприродними властивостями: оздоровлення чи, навпаки, умертвлення:

Її радість здатна оздоровити,

Її гнів може вбити,

Мудреця вона перетворює на дитину,

Красень втрачає свій чар.

Але, важливо наголосити на тому, що дама ще не набула статусу божественної. Це не було смертельним, якщо вона має коханця чи чоловіка. Тим паче, дозволялося кохання платонічне. Однак, поети сильно засуджували тих жінок, які були невірними, що, мабуть, викликано середньовічними поглядами на шлюб(хоча я мушу з ними погодитися і скажу, що вірність у будь-яку епоху важлива): „Я розчарувався в жінках, уже ніколи їм не повірю; як я їх захищав, так само тепер звинувачуватиму... Я боюся їх усіх і не вірю жодній, всі-бо вони однакові. Цим вони й доводять свою стать” (Бернар Де Вентадорн).

Або ж:

„...Заради білявого графа вона покинула імператора, ніби вовчиця...”(П’єр Відаль) – покинула чоловіка вищого статусу заради носія нижчого.

 Уже пізніше, закріпилася тенденція служіння дамі, яка дійшла і до Данте, але про італійця пізніше. Першим трубадуром, котрий повністю сприйняв ідею служби любові  є вже згаданий вище Бернар Де Вентадорн. Усі свої пісні він присвячує жінці аристократичного походження. Ліричний герой Бернара приймає муки, трактуючи страждання як шлях до щастя. Поетове підпорядкування жінці, безперечно, феодальне, тобто чітко вписане в соціальний контекст: „Благородна дамо, я нічого у Вас не прошу, крім хіба що того, щоби Ви найняли мене своїм слугою, бо я служитиму Вам так, ніби я високого роду, байдуже за яку винагороду. Я до Ваших послуг, бо ви добра, благородна, радісна, куртуазна. Ви ж не ведмідь чи лев, котрі вбивають тих, хто здався наїхню милість”.