Вплив творчості Уолта Уїтмена на поезію Богдана - Ігора Антонича

1.  Зміст

Вступ

1. - Вплив творчості Уолта Уїтмена на поезію Богдана - Ігора Антонича

- Французькі паралелі Богдана-Ігоря Антонича

- Американський бард в Україні. Рецепція доробку Уолта Уїтмена

- Мистецький твір у розрізі проблеми змісту і форми у Кляйнера – Інґардена – Антонича

1. - Проблема сприйняття творчості Б.-І. Антонича в контексті українського рецептивного досвіду ХХ століття
2. - Рецептивні моделі у творчості поета

- Богоматір як одна з центральних фігур у творчій діяльності Богдана-Ігоря Антонича

Висновки

Список використаної літератури

Вплив творчості Уолта Уїтмена на поезію Богдана - Ігора Антонича

На початку ХХ століття, коли політизація й ідеологізація були головними ознаками суспільного життя, він утверджувався в своїй громадянській та естетичній позиції, "твердо відкидаючи будь-які політичні доктрини". Характеризуючи світогляд поета, слід виходити з його розуміння ролі митця у суспільстві, призначення поезії. Антонич вбачав її завдання й мету не в ідеологічній обслузі тієї чи іншої партії, а в здатності творити на рівні загальнолюдських гуманістичних ідей, в прагненні злитися з природою. Його переконання витікали з поетичних надр, з наполегливої праці таланту, який зневажав літературну банальщину і кон'юнктуру. В поезії Антонича все людяне, все осяяне із глибин філософією життєствердження.

Ніхто не заперечує талант та поетичний хист Б.-І. Антонича, але варто констатувати, що без прикладу, який надихав та пробуджував ось ті чуттєві рядки у думках вітчизняного письменника, не обійшлося. Ним виявився “син Манхеттена” Уолт Уїтмен. Сам Антонич писав, що американський митець навчив його буквально “молитись стеблинам трави”. Поет завдячує Уїтмену сприйняттям та розумінням головних питань людини -  сутності і призначення життя та існування.

На перший погляд може промайнути думка, мовляв, бурхливий та потужний володар пера з далекої країни і хворобливий хлопець з Лемківщини творили зовсім у не схожому стилі. Втім, після порівняльного аналізу творчості поетів стає зрозуміло, що ця позиція не є вірною.

Згадуючи слова зверненя Антонича до американського письменника про молитву стеблинам трави, варто відзначити, що у цьому контексті український поет перейняв від заокеанського колеги життєлюбний оптимізм. Завдяки цьому, Богдан-Ігор перебував у постійних пошуках гармонічного поєднання та співіснування природи, космосу і людської свідомості. Як писав сам Уїтмен: “В кожній речі я бачу Бога, але зовсім не розумію його».

Більшість літературних критиків переконані, що в Штатах годі і шукати на стільки щирого і серйозного шукача життєвих цінностей серед письменників, яким був Уолт Уїтмен.

Подібні тенденції щодо визначеності життєвих цінностей спостерігалися і у творах Антонича.

Д. Павличко характеризував літературну діяльність Антонича як “уподібнення християнину, що повернувся до релігії своїх пращурів і прийняв поганське ідолопоклонництво".

Поезія Уїтмена вчила українського письменникана перше місце висувати факт біологічного існування.

Як кожен здібний учень, Антонич пішов далі "вчителя". Мистецька уява щораз дивовижніше комбінує реальні предмети і явища. В збірці "Зелена Євангелія" (посмертне видання 1938 р.) сонце, місяць, вітер оживають, діють і самостійно, і разом з поетом. Природа й людина, як частина цієї природи, розсміяні і розспівані, "ріка сміється дном співучим", "співучі двері", "співає день, співають клени", співає скриня, майдан, сміється сніг і навіть змія в руках хлопчини. В цих образах вчувається оптимістичний голос "Пісні радості" Уолта Уїтмена.

Український письменник не був плагіатором американського митця. Антонич використовував  оптимістичний фон літературних елементів творів Уїтмена і трансформорував їх у власні метафоричні малюнки. Зрештою, сприйняття природи та її компонентів у митців також різняться. Уолт розглядав рослин, тварин, птахів як складових свого природного “Я”, тоді як Богдан-Ігор позиціонував своє буття виключно як елемент екосистеми: "Я не людина, я рослина, а часом я мале листя".

В поезії Антонича перехід свідомого в несвідоме, людського світу в зелень рослинного космосу дається, як шлях пізнання, а не як шлях зникнення людини. Сама смерть не сприймається як щось велично-жахливе, чи трагічне.