Виникнення феодалізму в Західній Європі. Рання феодальна Франція

1. Виникнення феодалізму в Західній Європі. Рання феодальна Франція.

Формування феодального ладу в Європі в різних країнах мало свою специфіку, яка може бути зведена до трьох основних напрямів.

Перший тип генезису феодалізму був притаманний тим варварським племенам, які не переселилися на території більш розвинених рабовласницьких держав античного світу - Західної Римської імперії та Візантії. Він характеризувався відсутністю зовнішніх впливів, безпосереднім зародженням феодальних відносин на основі повільного розкладу родоплемінного ладу варварських племен, що населяли Англію, Зарейнську Німеччину, Русь, Скандинавію, Польщу та Чехію.

Другий тип розвитку середньовічних суспільств, що отримав назву романо-германського синтезу, був притаманний франкській державі, яка сформувалась у Північній Галлії. Для нього був характерний синтез елементів феодального ладу, що визрівали в надрах рабовласницького суспільства двох частин пізньої Римської імперії, з феодальними відносинами, які почали формуватись на стадії розкладу первіснообщинного ладу у варварів.

Третій тип сформувався на основі поєднання елементів пізнього античного суспільства з феодальними відносинами, що почали складатись у варварських спільнотах при явному домінуванні елліністичних впливів. Такий спосіб становлення феодалізму був характерним для Візантії, Італії, Південної Галлії, Вестготської Іспанії.

Феодальному ладу властиві такі характерні риси:

• монополія феодальної власності на землю;

• домінування натурального господарства;

• наділення безпосереднього виробника (селянина) всіма засобами виробництва, насамперед землею, яку він отримує від феодала у спадкове або тимчасове користування для самостійного господарювання;

• особиста залежність селянина від поміщика (кріпосне право), або позаекономічний примус до праці;

• досить низький рівень розвитку сільськогосподарської техніки і продуктивності праці;

• рентні відносини між феодалом і селянином як форма отримання феодалом плати за користування землею;

• ієрархічна структура васально-сеньйоріальних відносин.

Основними класами феодального суспільства були феодали й залежні селяни. Феодал має повну власність на всю ділянку землі, частину якої він передає родині селянина у спадкове користування, що дозволяє йому забезпечити своїх нащадків робочою силою, яка самовідтворюється. Феодал постійно вилучає в селянина додатковий продукт (часто й частину необхідного) у вигляді феодальної ренти, що залежно від стадії зрілості феодалізму буває трьох типів:

o Відробіткова рента (панщина) має місце в тому випадку, коли селянин відбуває повинність на землі поміщика. Тут необхідна й додаткова праця чітко розділені в просторі й часі, тобто видно, де і коли селянин працює на свою родину, а де і коли на - поміщика.

o Рента продуктами (натуральний оброк) виникає, коли селянин віддає феодалові частину виробленого на своїй ділянці натурального продукту, в якому стираються відмінності між необхідною й додатковою працею.

o Грошова рента. Натуральне господарство виявляється підірваним наприкінці феодалізму внаслідок залучення селянина до ринкових відносин. Відносини між ним і феодалом перетворюються в суто договірні, грошові, коли, як правило, відбуваються нагромадження грошей заможними селянами та викуп їх на волю, а згодом і обертання відносин - купівля ними маєтку поміщика.

Історію феодалізму можна розділити на три періоди:

1. Ранній феодалізм V-XI століть: має місце завоювання варварами Західної Римської і частини Візантійської імперій, деградація продуктивних сил і суспільного поділу праці, занепад міст. У цей період відбуваються формування великого феодального