Виникнення середньовічних держав в Центрально-Східній Європі (VII-X ст.)

Виникнення середньовічних держав в Центрально-Східній Європі (VII-X ст.)

Держава південних слов’ян – Перше Болгарське царство — виникла наприкінці VII ст. у північно-східній частині Балканського півострова. Спочатку болгари асимілювалися з іншими народам. Згодом у 632 р. утворили Велику Болгарію на чолі якої став хан Кубрат. Після його смерті держава розпалася на три частини відповідно до кількості синів. Першим двоє сини асимілювалися з іншими народами. Третій син Аспарух зайняв територію біля Дунаю, безпосередньо біля кордонів з Візантією.

Перейшовши Дунай він увійшов в контакт з слов’янами (Союз семи слов’янських племен і племенним об’єднанням Северів). Спільна боротьба проти аварів і візантійців об’єднала два народи у єдину булгаро-слов’янську державу — Перше Болгарське царство. (Сама Візантія визнала існування Болгарською царства у битві з хозарами загинув).

За наступників хана Аспаруха територія Болгарського царства значно збільшилася. Наступником став його син Тервел. Він допоміг імператорі Юстиліану ІІ повернутися на трон за це він подарував йому ноу землю (Фракію).

У 750 рр. у Болгарії розпочалися масова міжособиця за владу між аристократією. Цим хотів скористатися візантійський імператор, адже він досі платив Болгаріє данину. Він організував до Болгаріє декілька морських походів які не дали жодного результату від так данину далі продовжував сплачувати.

  За хана Крума (802 – 815 рр.) під владою болгар була територія сучасних Болгарії, Румунії та частини Угорщини.

Назву “болгари” тоді використовували до всього слов’яно-булгарського населення країни.

Вплив Візантії та переселення на її територію учнів Кирила і Мефодія з Великої Моравії спричинили у 864 р. прийняття болгарами християнства від візантійців. (Борис І, вирішив протидіяти грецькому насилью).

Добою найбільшої могутності Першого Болгарського царства було правління Симеона Великого (893 – 927 рр.).

За царя Симеона Болгарія охоплювала більшу частину Балканського півострова. Хоча він народився і виріс у Константинополі, був прихильником грецької культури, але Візантійську імперію вважав своїм головним ворогом. Він марив про завоювання не лише всього Балканського півострова, а й самої Візантії. Починаючи з 894 р. Симеон здійснив не менше п’яти походів проти візантійців і мадярів, які їм допомагали. Він не зміг захопити Царгород, одначе 919 р. прийняв гучний титул “царя і самодержця всіх болгар і греків”(римського) цесаря. Цим він прирівнював себе до візантійського імператора.