Слухання музики як вид музичноi дiяльностi молодших школярiв

Ляшенко Анастасія,

студентка II курсу факультету культури і мистецтв

імені Олександра Ростовського,

науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри інструментально-виконавської підготовки

НДУ імені Миколи Гоголя В.В.Ревенчук

СЛУХАННЯ МУЗИКИ ЯК ВИД МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Спілкування учнів з музичним мистецтвом відбувається на уроках музики у школі. Музика є джерелом розвитку чуттєвості, відчуття краси, моральності, смаку, загальної культури, відтак урок  музики  - це урок формування духовності школярів. Ефективність цього процесу значною мірою залежить від вчителя музики та його підходу до навчально-виховного процесу. Урок музики має бути не лише інформативним, але й розвиваючим, спрямованим на формування в учнів інтересу до мистецтва.  

Питання музичного розвитку школярів були і є предметом багатьох наукових досліджень (О. Ростовський,  О. Рудницька, Л. Масол, Г. Падалка, О. Олексюк, Л. Хлєбникова та інші). Вчені-педагоги створюють навчальні програми з музики, в основі яких лежить ідея музично-естетичного розвитку школярів. У цих програмах вказуються основні види музичної діяльності школярів: слухання музики, її виконання (спів, музикування, рухи під музику, музична гра тощо) та вивчення елементарних теоретичних основ музики. Спільним моментом в усіх видах музичної діяльності школярів є сприймання музики. Діти сприймають музику як у процесі її слухання, так і виконання. Усі види музичної діяльності мають спрямовуватися на формування в учнів уміння чути і сприймати музику.

В. Сухомлинський писав, що «без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури» [6, с. 553]. Особливо важливим є процес спілкування з музикою молодших школярів. Від того, наскільки правильно організованим буде це спілкування, значною мірою залежить інтерес до мистецтва загалом.

Слухання музики у школі – це важливий компонент музичного виховання учнів.  "Музичне виховання повинно повністю ґрунтуватися на слуханні або, у будь-якому разі, на сприйманні музичних явищ", — підкреслював Е. Жак-Далькроз [3, с. 198]. Основою системи музичного виховання Жак-Далькроза було поєднання слухання музики та ритмічних рухів як видів музичної діяльності дітей. Тобто на противагу існуючій на той час традиційній «співацькій» концепції музичного виховання з’явилася інша, яка закріпила в загальноосвітній школі три види діяльності учнів – слухання музики, хоровий спів, рух під музику. 

Значним внеском в теорію музичного виховання дітей молодшого віку є  напрацювання Н.Ветлугіної. Аналізуючи процес розвитку музичних здібностей дітей, вчена акцентувала на важливості емоційного відгуку дитини на музику, відчуття її образності, ритмічності тощо.  Важливим засобом музичного виховання дітей вчена вважала ритмічність і виразність  рухів під музику. На її думку, у практичній діяльності розвиток дитини іде від наслідування дій до індивідуальних спроб відшукати виражально-зображальні засоби, самостійно переносити набутий на заняттях художній досвід у повсякденне життя, проявляючи при цьому творчу ініціативу [1, с. 57].

Теорія музичного виховання кристалізувалася у музично-педагогічній діяльності видатних педагогів-музикантів. Так, геніальною, на наш погляд є ідея-казка Д. Кабалевського про «три кити в музиці», яка дуже влучно формує уявлення молодших школярів про три основні жанри (види) музики – пісню, танець і марш. Який би твір не слухали діти, червоною ниткою має проходити думка про «три кити в музиці», тому що, якою б не була музика, в основі своїй вона є або пісенною, або танцювальною, або маршовою.

Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й вивчення музичної грамоти, яку Д. Кабалевський розуміє значно ширше – як музичної грамоти, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов’язане з ним [2, с. 4]. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повністю підпорядковане виховним завданням.