Підвищення організаційної культури органу публічної влади

Розвиток євроінтеграційних процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві, охоплює широке коло проблем, включаючи взаємодію різних рівнів і компонентів соціальної системи, принципів і методів реалізації інтересів суб'єктів соціальної взаємодії, створення умов, що забезпечують взаємовідносини особистості і суспільства. В свою чергу, розширення міжнародних, міжкультурних, і, у тому числі професійних зв'язків веде до необхідності дослідження, формування і розвитку спеціальних засобів комунікації, інтегруючих культуру в різні сфери життєдіяльності як усередині організації, так і за її межами [1].

На сьогодні виникає необхідність пошуку оптимальних шляхів і методів, спрямованих на стабілізацію прогресивних соціальних, соціокультурних, правових, економічних та інших процесів, відображаючи потребу упорядкованості взаємодії між соціальними системами та інститутами, а також їх проявами в організації – між роботодавцем і працівниками, керівником і підлеглими, що визначає розвиток сучасного суспільства з позиції формування та розвитку організаційної культури підприємства.

Культура вивчається цілим рядом наук: соціологією, історією, філософією, генетикою, психологією, аксіологією, лінгвістикою, етнологією та ін. Кожна наука виділяє як предмет свого вивчення одну зі сторін культури або одну з її частин, підходить до її вивчення зі своїми методами і способами, формулюючи при цьому своє розуміння і визначення культури. Як показали дослідження, наприкінці XX століття поняттям культури стали користуватися менеджери та дослідники організацій, що позначають ним загальний клімат організації і характерні методи роботи, а також проголошувані нею цінності [2].

За словами О. Максименко, визначення поняття «культура» – процес важкий, складно підлягаючий об’єктивним поясненням, а аналіз зв’язку двох феноменів – «організації» та «культури», передбачає розгляд даних явищ і виокремлення об’єднуючих аспектів, що характеризують організаційну культуру [3].

Так, за однією з версій поняття «організаційна культура» було введено до наукового обігу в 20-і pp. XX ст. видатним радянським ученим, керівником Центрального інституту праці при ВЦРПС СРСР, А. Гастєвим, який висловлювався, що «культура продуктивності людини є передумовою його трудової культури» [4].

Інші дослідники [2] стверджують, що концепція організаційної культури була розроблена в США в 80-і роки ХХ століття. Пов'язано це було з потребою великого та середнього бізнесу підняти ефективність праці, оскільки наприкінці 70-х років ХХ століття зайшли в глухий кут дослідження в галузі стратегічного управління, теорії організації. Вихід з кризи теоретики в галузі менеджменту побачили у розвитку концепції культури організації.

О.В. Харчишина відмічає, що вперше поняття «організаційна культура» з’явилось у працях К. Левіна і Х. Уайта (1936 р.). Явища і проблеми, пов’язані з організаційною культурою, досліджували також С. Картрайт і Б.Зандер (1953 р. – «групове мислення») та К. Арджирис (1958 р. – «клімат колективу», «неформальна культура») [5].

Різні автори, даючи визначення організаційної культури, вкладають у нього той чи інший набір найважливіших складових, що дозволяють розуміти культуру у вузькому або широкому сенсі слова.

Певну складність представляє також змішання понять «організаційної культури» і «корпоративної культури». Слід зауважити, що термін «корпоративна культура» вперше ще в XIX столітті застосував німецький фельдмаршал і військовий теоретик Мольтке. Дане визначення використовувалось для характеристики взаємовідносин в офіцерському середовищі [2].

Деякі вчені вважають, що корпоративна й організаційна культура – це синоніми або взаємозамінні терміни. Наприклад, О. Максименко [3] вважає, що диференціація цих двох понять визначається масштабами підприємства, а І. Грошев,