Маркетингове дослідження ринку мотелів в Україні

Зміст

1. Характеристика ринку збуту мотелів        3

2. Маркетингова товарна політика        11

3. Маркетингова цінова політика        18

4. Маркетингова політика комунікацій        21

5. Маркетингова політика розподілу        24

Список використаних джерел        30

1. Характеристика ринку збуту мотелів

У національному стандарті України ДСТУ 4527:2012 зазначено два терміни про засоби розміщення, призначені для обслу-говування автотуристів – «мотель» та «кем-пінг». При цьому мотель визначено як «мотель, розташований за межами міста вздовж авто-шляху, як правило, в одно-двоповерховій будівлі або в частині будівлі з окремим вхо-дом, який має умови для паркування й тех-нічного обслуговування автомобілів», а кем-пінг – як «засіб розміщення на огородженій території в котеджах, бунгало, або надають місця для розташування наметів, караванів та караван-будиночків, територія якого обла-штована санітарно-технічними зручностями загального користування» [8]. Таким чином, відповідно до українського законодавства мотель визнано одним із наявних типів готе-лів, що має власну специфіку, а кемпінг відне-сено до групи інших колективних засобів роз-міщення [9, с. 86–107].

Однак відповідно до порядку встанов-лення категорій різним об’єктам розміщення в Україні мотелі разом із кемпінгами пови-нні отримувати так звані рівні обслугову-вання (перший, другий, третій, четвертий та п’ятий), незважаючи на те, що мотелі як тип готелів мають підлягати «зірковому» поділі. Викликає сумнів щодо оцінювання мотелів та інших засобів розміщення за рівнями обслуговування. У чинному законодавстві України про туризм немає жодних вказівок щодо застосування цієї норми. Якщо в цьому разі також потрібно користуватися вимогами національного стандарту ДСТУ 4269:2003, слід мати на увазі, що класифікація мотелів та інших засобів розміщення за «зірковими» вимогами з присвоєнням їм рівнів обслугову-вання внесе зайву плутанину в надто недо-сконалу процедуру категоризації [10]. Тому важливим питанням є встановлення певних вимог до мотелів, необхідних для визна-чення їх статусу як мотельних підприємств автотуризму.

Треба зазначити, що українські вчені у своїх дослідженнях підкреслюють необхідність облаштування місць для паркування автомобілів, а також наявність технічного сервісу для догляду за ними на території мотелю. Однак щодо інших специфічних рис, які мають характеризувати звичайний мотель, їх погляди не завжди збігаються. Основні відмінності, наявні в працях науковців, можна визначити так:

– місткість мотелів – від невеликої (20– 30номерів) [3, с. 49] та середньої (50–200місць) [4] до значної (150–400 кімнат) [5, с. 83];

– комплекс послуг – від надання обме-женого сервісу за середньою ціною, у тому числі з послугами харчування, як правило, в кафетерії або їдальні [5, с. 83], до всебічного обслуговування туристів [1, с. 86; 2, с. 108; 3, с. 49];

– термін перебування – від короткочас-ного приймання автотуристів [4] до тривалого їх відпочинку [1, с. 86];

– місце розташування – за межами міст, вздовж автошляхів, на під’їздах до населених пунктів [5, с. 83], а також у місцях, які прива-блюють автотуристів своїм природним ланд-шафтом та іншими визначними пам’ятками [2, с. 108; 3, с. 49; 4].

Отже, незважаючи на неоднозначність думок науковців щодо визначення окремих характеристик мотелів, усі вони вважають, що саме умови для обслуговування туристів, що подорожують за допомогою автотранспорту, є головною специфічною рисою цих мотель-них підприємств. Однак, як вже було згадано раніше, в Україні немає нормативно-право-вого документа для встановлення вимог до мотелів, що заважає цим засобам розміщення отримати певну категорію та правильно пози-ціювати власні можливості на ринку мотель-них послуг. Непрямим підтвердженням цього є аналіз статистичних даних про діяльність мотелів в Україні, зроблений на основі відомостей статистичних бюлетенів [11; 12; 13].