Цивільно-правова характеристика договору страхування

ЗМІСТ

Вступ        3

Розділ 1.Загальні положення договору страхування        4

1.1.  Поняття договору страхування        4

1.2. Сутність та особливі риси страхування        6

Розділ 2. Цивільно-правова характеристика договору страхування        8

2.1. Предмет як істотна умова договорів страхування        8

2.2. Припинення договору страхування та його наслідки        12

Висновки        13

Список використаної літератури        14

ВСТУП

Розвиток суспільства та конкуренція на ринку страхування призвели до створення якісно нових страхових продуктів, що, в свою чергу, спричинило на практиці розробку нових договорів страхування та необхідність їх врегулювання на законодавчому рівні.

Можна із впевненістю припустити, що однією із умов формування людського суспільства була потреба в забезпеченні безпеки, заснованої на інстинкті самозбереження. Відносини, що виникають між особами, зацікавленими у страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором страхування.

Таким чином, цей договір є правовим засобом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові. Метою даної роботи є дослідження правової природи договору страхування, його місця в системі цивільно-правових договорів.

РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

1.1.  ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

Правове регулювання страхових відносин здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» та правилами окремих видів страхування, які містяться в низці інших нормативно-правових актів. Найкраще сутнісний зміст категорії страхування можна зрозуміти з англійської назви цього терміну «insurance», що дослівно означає «убезпечення». Адже страхування слугує саме убезпеченню громадян та суб’єктів господарювання від матеріальних збитків, яких вони можуть зазнати в результаті настання раптових неочікуваних подій. «Страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова «securus» і «sine», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки.

Згідно із статтею 979 Цивільного кодекса – за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі страхування, грошову суму, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Таким чином зміст статті дає нам поняття того, що договір страхування можна визначити як правочин, де змістом договору страхування є сукупність прав та обов’язків сторін. Страховиком є юридична особа, яка спеціальна створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Нині існує два підходи до визначення в законодавстві договору страхування. При цьому прибічники обох підходів зазначають, що з теоретичного погляду більш правильно на початку статей нормативного акта, в яких йдеться про договір страхування, дати загальне визначення договору  страхування. Однак, виходячи з того, що визначення договору має значення лише за умови відповідності його двом вимогам: по-перше, визначення повинно охоплювати всі різновиди даного договору, а по-друге, визначення повинно дати можливість відрізнити цей договір від інших договорів, тобто воно не повинно страждати надмірною абстрагованістю.