Дiловi папери у професiйнiй комунiкацii

ТЕМА 1. ДІЛОВІ ПАПЕРИ У ПРОФЕСІЙНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

Слово – зброя. Як усяку зброю, його треба чистити й доглядати.

М. Рильський

Без будь-якої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови обійтися не можна.

І. Срезневський

1.1. Літературна мова та її норми

Основні норми літературної мови. Історичне формування ділової мови. Офіційно-діловий стиль, його особливості. Документи, їх види. Реквізити документа. Текст документа. Правові вимоги до юридичних документів.

1.1.1. Основні норми літературної мови

Літературна мова – найвищий продукт розвитку нації. Вона формується на народно-розмовній основі, вбирає в себе всі писемно-літературні традиції попередньої доби і кращі надбання народнопоетичної творчості. Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей, державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова має усну і писемну форми. Обидві форми однаково поширені, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має свої особливості. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови безпосередньо обслуговує спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був Іван Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови є Тарас Шевченко. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів. Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, П. Мирний, М. Коцюбинський та інші.

Головна ознака літературної мови – унормованість. Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

• орфоепічні – регулюють правила вимови звуків і звукосполучень (шість, щоб – в українській мові всі шиплячі вимовляються твердо; вода, голова, закордонний – у ненаголошеній позиції слід вимовляти [о], а не [а]);
• акцентні – регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених: кілометр, а не кілометр, старий, а не старий;
• орфографічні – загальноприйняті правила написання слів (прикордонний, безпаспортний та ін.);
• лексичні – обґрунтовують вживання слів у властивому для них значенні (доводити думку, але доказувати казку до кінця);
• словотворення – регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова (спостерігач, а не спостерігальник);
• морфологічні – охоплюють правила утворення та поєднання граматичних форм слова (загорну плащем, а не плащом; вирок суддів, а не суддей тощо);
• синтаксичні – регулюють правила побудови словосполучень, речень (служба за контрактом, а не по контракту тощо),
• стилістичні – регулюють відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування (Марійко, Іваночку – розмовний художній стиль; пане Іване, товаришу капітане – офіційно-діловий стиль);
• пунктуаційні – це сукупність правил вживання розділових знаків.

Є також поняття варіантності літературної норми. Воно пов’язане з наявністю у мові кількох однозначних або синонімічних паралельних елементів. В українській мові виділяють хронологічні варіанти (перст – палець), регіональні (міліціонер – поліцейський), стилістичні (міліціонер – мент, поліцейський – коп). Серед варіантів виділяють й фонематичні (онук – внук), морфологічні (мотузок – мотузка, зрозуміліший – більш зрозумілий; ходитиму – буду ходити), синтаксичні (заява прокурора – прокурорська заява; заходи щодо реалізації – заходи реалізації тощо).