Методи діагностики сколіозу у підлітків
Автор: vv18051975 • Январь 28, 2019 • Реферат • 3,094 Слов (13 Страниц) • 528 Просмотры
План
Вступ.
1. Формування сколіозу.
- Первинно-патологічні чинники.
- Статико-динамічні чинники.
- Загальнопатологічні чинники.
- Діагностика сколіозу
- Рентгенографія й комп’ютерна томографія.
- Комп’ютерна оптична топографія.
- Електроміографія.
Висновок.
Список використаних джерел.
Вступ.
Проблема здоров’я дитячого населення країни займає провідне місце серед завдань сучасної медицини, у структурі ортопедичної патології в дітей – сколіоз. Прогресивний характер перебігу сколіозу призводить до розвитку сколіотичної хвороби та ранньої інвалідизації . Тому рання діагностика й визначення характеру перебігу сколіозу відіграє в ортопедії головну роль. Найбільш несприятливим для прогресування хвороби пубертатний період розвитку дитини, коли відбуваються бурхливе зростання скелета й суттєві гормональні перебудови в організмі, що трапляється в 60–65 % випадках . Найбільша нестійкість хребта, на думку вчених, простежується у віці 11–15 років. У цей період так званого вторинного витягнення, що передує статевому дозріванню, швидко відбувається енергійне зростання тіла в довжину (інтенсивне зростання кісток, посилене окостеніння хребців), а розвиток м’язової системи дещо запізнюється. На зростанні хребта в довжину позитивно впливають фізичне навантаження, різні рухи тіла й, особливо, раціональні фізичні вправи. Характер перебігу сколіозу визнають такі чинники, як стать дитини, вік початку захворювання, форма постави, сторона й локалізація деформації, стартовий ступінь сколіозу, ступінь зрілості скелета, наявність сколіозу в матері або обох батьків . Перші ознаки порушення постави часто залишаються непоміченими, і до лікаря-ортопеда діти потрапляють зі значними відхиленнями, які складно виправити. Виявлення легких форм сколіотичної деформації (справжніх структуральних сколіозів) набуває великого значення при дослідженні спадковості. Так, нерідко у сім’ях легкі форми сколіозу у батьків пов’язуються з тяжкими формами сколіозу у дітей, особливо якщо ці деформації у батьків і дітей за рівнем та характером не співпадають. Даний факт заслуговує на увагу і свідчить про необхідність враховувати навіть незначні сколіотичні деформації як у дітей, батьків, так і у їх предків (із анамнезу).У цій ситуації виняткової важливості для найбільш ефективної профілактики та лікування дефектів постави ще в початковій стадії набувають проблеми своєчасної діагностики. Актуальність проблеми полягає в тому, що несвоєчасна діагностика деформації хребта призводить до вкрай важкого ступеня сколіозу, що супроводжується вираженим больовим синдромом, неврологічними розладами, порушенням функцій серцево-легеневої системи й направленням хворого на хірургічну операцію. 1. Сколіоз – це бічне викривлення хребта з ротацією тіл хребців, характерна особливість якого – прогресування в процесі зростання клиноподібної й торсійної деформації хребців, а також деформації грудної клітки та таза. Формування сколіозу - складний патологічний процес. В основі ґенеза його лежить асиметричне зростання хребців під впливом якихось чинників. При локальній односторонній механічній дії на зони зростання тіл хребців, а також при односторонньому пригнобленні зростання хребетного стовпа в експерименті розвивається, як правило, непрогресуюча або поволі прогресуюча (частіше локальна) форма сколіозу. Ймовірно, для розвитку поширеного прогресуючого сколіозу ідіоматичної, діспластічної, паралітичної або іншої етіології недостатньо наявність одностороннього порушення паросткових елементів одного або декількох хребців. Для цього потрібен якийсь первинний патологічний чинник, який обумовлює порушення апофізарного зростання цілого сегменту хребетного стовпа. Таким чинником, зокрема, можуть бути діпластічні зміни в спинному мозку, хребетному стовпі, диску. І. А. Мовшовіч запропонував розділити всі етіологічні чинники сколіотичної хвороби на три групи: 1.1. Первинно-патологічні чинники. Ці чинники можуть бути як природженого, так і придбаного характеру. Порушення зростання і розвитку хребетного стовпа може бути зв'язано, наприклад, з природженим клиновидним або напівклиновидним хребцем, з асиметрією зон зростання тіл хребців. При такій аномалії хребетний стовп у міру зростання набуває дугоподібної форми з патологічно деформованим хребцем на вершині дуги. Сколіотична хвороба може бути зв'язана і з іншими природженими аномаліями - наявністю додаткового ребра або з відсутністю ребра на одній стороні; зрощенням п'ятого хребця з крижами (сакралізація) або, навпаки, переходом першого крижового хребця в поперекову область (люмбалізация). Первинно-патологічні чинники придбаного характеру, що приводять до сколіотичної хвороби, можуть бути пов'язані з рахітом, неправильно лікованим компресійним переломом хребетного стовпа. Туберкульозний спондиліт (специфічна туберкульозна поразка хребців), а також остеомієліт (запальна поразка хребців) також можуть привести до деформації ряду хребців і первинних порушень зростання і розвитку хребетного стовпа. 1.2. Статико-динамічні чинники. Ці етіологічні чинники пов'язані з тривалим асиметричним положенням тіла, що приводить до компенсаторного викривлення хребетного стовпа. Так, бічне викривлення його може бути викликано паралічем м'язів однієї половини тулуба, різницею в довжині нижніх кінцівок природженого характеру або у зв'язку з одностороннім природженим вивихом стегна, односторонньою плоскостопістю, неправильно зрощеним переломом кісток однієї з кінцівок. Все це приводить до косого розташування тазу і сприяє розвитку сколіотичної хвороби.До цієї ж групи етіологічних чинників відноситься деформація хребетного стовпа унаслідок обширних рубцевих змін на одній стороні тіла в результаті пошкодження м'яких тканин при опіках, важких травмах, іноді після оперативних втручань. Статико-динамічні порушення можуть бути при деяких захворюваннях хребетного стовпа і периферичної нервової системи. У таких випадках сколіоз виникає унаслідок тривалого асиметричного положення тіла, яке хворий приймає, щоб зменшити больові відчуття. Статико-динамічні чинники викликають деформацію хребетного стовпа, як правило, оборотного характеру, що піддається лікуванню після усунення самих статико-динамічних порушень. Проте в поєднанні з чинниками першої групи статико-динамічні розлади сприяють прогресуванню сколіотичної хвороби.
...