Проблеми правового регулювання штучного iнтелекту

Гінчева К.М., 4 група, 4 курс ФМТП.

Київський національний

торговельно-економічний  університет,

м.Київ

науковий керівник: Коренюк О.О.,

старший викладач

Київський національний

торговельно-економічний  університет.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Робототехніка та штучний інтелект активно поширюються сучасним світом. Вже за кордоном можна зустріти розумних роботів не тільки в наукових лабораторіях, на виробництві, технічних виставках, а й в школах, супермаркетах, готелях і лікарнях. Тому значної актуальності набуває правовий розгляд питань, пов’язаних зі створенням та функціонуванням таких роботів. У 2017 році Європарламентом було прийнято Резолюцію з пропозиціями до Європейської комісії щодо норм цивільного права про робототехніку (2015/2013(INL) [7], в якій, зокрема, зазначається про наявну необхідність дати загальноприйняте визначення поняттям «робот» та «штучний інтелект», яке б мало універсальний характер та не перешкоджало розвитку інновацій.

Аналізуючи різні підходи до розуміння понять «робот» та «штучний інтелект», ми зупинилися на визначенні робота як робочого механізму, програмованого по декількох осях з деяким ступенем автономності та здатного пересуватися в межах певного середовища, виконуючи поставлені завдання [5]. Роботи – це повністю автономні пристрої, які можуть самостійно приймати рішення і виконувати деякі завдання без допомоги людини в непередбачуваних ситуаціях, в тому числі також екзоскелети, дрони, безпілотники, хірургічні роботи, автомобільні і промислові роботи. Штучним інтелектом вважають властивість інтелектуальних систем виконувати творчі функції, які традиційно властиві тільки людині.

На даний момент об'єктами, які охороняються в сфері робототехніки в основному є різні пристрої і системи, конструктивні та технічні особливості, матеріали і технології, конструкторські рішення, вихідний код і програмне забезпечення, дизайн як всього робота, так і його окремих вузлів і деталей, фірмові назви роботів, товарні знаки. Дуже багато розробників і виробників для захисту своїх інновацій від конкурентів вдаються до виробничих секретів, ноу-хау, так як патентування вимагає значних тимчасових і фінансових витрат.

На даний час існує багато спорів на тему спільного правоволодіння створеним штучним інтелектом. Вирішується питання про те, хто є автором об'єкта інтелектуальної власності, наприклад, початкового коду мобільного додатка або технічного перекладу, створеного за допомогою програмних інструментів: розробник алгоритму та принципів роботи штучного інтелекту або його користувач? У зв’язку з цим виникає дискусія щодо належності майнових  прав на такі результати одному або декільком творцям.

Згадана вище Резолюція допускає можливість в цілому застосування наявної системи правового регулювання відносно робототехніки, але з одночасним переосмисленням низки аспектів. Водночас цивільно-правове регулювання робототехніки не повинно суперечити загальним правилам захисту інформації, а також принципам пропорційності та необхідності. Наголошується на необхідності розробки більш чітких правил та критеріїв щодо застосування в роботах камер та сенсорів задля забезпечення реалізації загальних правил захисту інформації, а також забезпечення дотримання прав людини на недоторканність приватного життя та захист персональних даних, проголошених у статтях 7 та 8 Хартії прав людини, а також у статті 16 Договору про функціонування ЄС.

Зараз, як правило, права на алгоритми штучного інтелекту належать замовникам таких систем на основі передачі вичерпних прав творця. Саме підприємства, а не творці штучних інтелектів отримують прибуток і володіють правами. Цікавим в такому випадку є досвід Японії, де винесено пропозицію поширити закони про авторське право на самих розробників систем штучного інтелекту. Таким чином враховуватиметься ексклюзивність та унікальність даних, використаних в розробках і технологій штучного інтелекту, а також ступінь участі різних компаній у створенні штучного інтелекту і надання даних для навчання алгоритму [6].