Характерні риси виправно-трудового права УСРР

Доповідь на тему:

Характерні риси виправно-трудового права УСРР.

Виправно-трудове право - галузь права, що регулює порядок і умови відбування призначених судами за вчинені злочини покарань, виконання яких пов'язане з застосуванням до засуджених заходів виправно-трудового впливу.

Безумовно, проблема виправно-трудового права  в юридичній науці не є новою.

Її досліджували представники кількох поколінь і протилежних соціально-економічних формацій. Тому й до цього часу існують значні розбіжності серед науковців щодо оцінки соціальної ефективності ВТП як з точки зору захисту з боку держави прав потерпілих у ході виконання кримінальних покарань (суспільна потреба), так і з визначенням у цьому праві основних пенітенціарних ідей та їх відповідності потребам творення правової держави на даному витку історії.

Цілковито не відмежовуючись від радянськоїської історіографії з проблем виправно трудової політики, бо і в ній знаходимо багато повчального для зʼясування еволюції виправнотрудового права, механізму його функціонування, творення нормативно-правової бази, яка у значній частині стала основою новоствореного кримінально-виконавчого права,  сучасних умовах да на проблема привертає увагу як вітчизняних, так і зарубіжних науковців.

Так, українські дослідники І. Іваньков , Е. Кісілюк , О. Неалов , В. Россіхін , О. Чуваков в кандидатських дисертаціях розкрили витоки українського виправно-трудового права, вказуючи на його спільні риси і відмінності з каральним законодавством Російської імперії.

Одеські правознавці Д. Ягунов та В. Прусс в монографії «Пенітенціарна система України» акцентували увагу на ідейно-політичній спрямованості ВТП на початковому етапі його творення. О. Джужа, Є. Бодюл розкрили поняття та зміст сучасної кримінально-виконавчої політики України у співставленні з виправно-трудовою політикою радянської доби М. Яцишин в монографії «Історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України» приділив значну увагу соціально-правовій суті ВТП.

Отже, метою цієї статті є узагальнення вітчизняного і зарубіжного підходів до визначення сутності виправно-трудового права, з виділенням його головних пріоритетів встановлення їх відповідності (невідповідності) потребам суспільного розвитку і державновладним інтересам на тому чи іншому витку історії.

Численні історико-правові джерела містять відомості про те, що виправно-трудовий аспект державної кримінальної політики такий же давній, як і саме державне утворення.

Однак, у правовій формі застосування заходів виправно-трудового впливу, що мають державно-примусовий характер, на теренах Російської імперії, в тому числі й в українських губерніях, веде свій відлік з другої половини ХІХ ст. Деякі авторитетні вчені (М. Таганцев) повʼязують це з відміною кріпосного права (1861) і скасуванням тілесних покарань (1864)

заміну останніх працею увʼязнених на потреби тюремної системи. Пізніше цей напрямок був закріплений офіційно у Статуті про тримання під вартою 1890 р., глава п'ята якого визначала характер заняття роботами і про розподіл отриманих від цього доходів (ст.344-371), та у «Загальній тюремній інструкції», затвердженій 28.12.1915 р. (розділ 7. Арештантські робо-ти), яка діяла до Лютневої революції 1917 Українські державні утворення, що виникли в ході визвольних змагань 1917-1921 рр. (Українська Центральна Рада, Українська Держава П. Скоропадського, Директорія), через складну внутрішньо-, і зовнішньополітичну ситуацію та відносно нетривалий термін свого існування практично не внесли будь-яких суттєвих змін як у систему управління місцями увʼязнення, так і в законодавчу базу, використовуючи в основному добре налагоджений за тодішніми стандартами російський механізм управління пенітенціарними установами, за винятком хіба зміни центру управління з Петербургу на Київ.