Феномен россійських щурів або чому вони мовчать

ФЕНОМЕН РОССІЙСЬКИХ ЩУРІВ АБО ЧОМУ ВОНИ МОВЧАТЬ

Осмислення причин фашизації Росії наразі перетворюється чи не на ключову проблему вітчизняної гуманітаристики, яка в умовах війни Росії проти України.

Тому нагальним для кожного українця є те, що дуже важко зрозуміти позицію громадян Росії, а точніше, їх бездіяльність, яка продовжує породжувати втрати українського народу. Майже кожен намагається усвідомити трусливе ставлення сучасних люде щодо кровавої ідеї їхнього обранця.

Таким чином, авторське дослідження Лариси Якубової, яке представлене у статті «Онтологія рашизму: Україна як alter ego Росії» освітлююється осмислення причин фашизації Росії.  Автор зазначає, що правоконсервативний розворот РФ має глибокі соціально-економічні, суспільно-політичні, етнокультурні причини.

Авторка порівнює сучасний режим Російської Федерації з минулим режимом Німеччини за часів Адольфа Гітлера і наголошує на тому, що за допомогою зазначеної системи був створений «Третій Рейх». Цей системний алгоритм полягав у тому, що ««Простому німцеві», що заледве зводив кінці з кінцями, А.Гітлер дарував ілюзію своєї виняткової місії – перекроїти світ за нацистським лекалом. «Проста людина» через свою простоту не спроможна була усвідомити облудність такого цілепокладання. Невідповідність масштабів «місії» масштабу особистості «простої людини» ідеологи нацизму вигадливо компенсували масовістю – вважалося, що купа невігласів, заражених ідеєю німецького месіанізму, об’єднавши зусилля, спроможна змінити світ».

Проте, на відміну від німецького прототипу, Л. Якубова зазначає, що В. Путін був створений як «національний лідер» , зіпершись на можливості новочасних медіа, ефективність котрих значно підсилили напрацювання політологів і політтехнологів. ««Путіна» сконструювала ціла когорта радників і консультантів, котрі змінювали один одного. Відповідно змінювався й «Путін». Спочатку він позиціонувався як демократ, ліберал, реформатор, згодом – як керівник «міцної руки».

Щодо аудиторії, то авторка зазначає: «Проте, на відміну від німецького прототипу, російський очільник не «вирощував» і не «виховував» свою аудиторію; не зачаровував її свіжими, раніше не властивими їй ідеями; не відзвичаював потроху від думки, що гуманність є природною потребою людини. В.Путін узяв за основу готовий соціальний субстрат – «радянську/пострадянську» людину та довів його за допомогою низки інструментів до «потрібної кондиції». Саме про неї – «радянську людину» як про соціальну основу відтворення, реґенерації держави насильства, тобто тоталітаризму – на початку 1990х рр.». Саме на основі цього був створений політтехнологічний продукт, відомий під назвою «русский мир».

Основою «Русского мира» і путінізму/рашизму, за позицієї авторки, є «соціальна неструктурованість російського соціуму, невідповідність притаманним західноєвропейській цивілізації зразкам… Соціальний проґрес у Росії став неможливим. Понад те, низка реґіонів занурилися у стан соціальної стаґнації, а деінде й деґрадації».

Дана ситуація створювалась протягом довгого часу і відображалась створення агрессії шляхом збройних конфліктів у 1991–1993, 1997–1999, 2008–2014 рр. Усі ці війни трактувалися владою як «малі блискучі операції» та передвісники майбутньої «великої перемоги».