Організація та компетенція Європейського Суду з прав людини

                                              Зміст

1. Теоретичні завдання

1.1. Організація та компетенція Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ)  є міжнародним судом, до якого можливо звернутись у разі порушення Європейської конвенції про права людини. Саме у розумінні положень Конвенції можливо охарактеризувати компетенцію ЄСПЛ.

Цей документ, а саме Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка була підписана 4 листопада 1950 р. стала основоположним документом у сфері прав людини і, на відміну від Загальної декларації прав людини, є обов’язковою для виконання країнами, які підписали Конвенцію [1].

Держави,  ратифікувавши Конвенцію, або «держави – учасниці»,  беруть на себе зобов’язання  бути гарантом дотримання основоположних громадянських та політичних прав, визначених у Конвенції, щодо кожної людини в межах своєї юрисдикції незалежно від її громадянства.

 Конвенція  закріплює наступні права та свободи: право на життя, право на справедливий судовий розгляд, право на повагу до приватного та сімейного життя, право на вираження поглядів, свободу думки, совісті та релігії, захист права власності. Вона також забороняє, зокрема, тортури або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, примусову працю, свавільне й незаконне позбавлення волі, дискримінацію у використанні прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

Варто зазначити, що до ЄСПЛ можливо звернутись лише через порушення тих прав та свобод, які закріплені у Конвенції.

Слід зазначити, що Суд діє з 1959 року на підставі Конвенції. Розгяд та провадження справ ЄСПЛ здійснює за скаргами громадян держав-учасниць Ради Європи або інших осіб, які перебувають на території такої держави, груп таких осіб та неурядових організацій. До Суду можно звернутись лише пісня використання усіх можливих форм національного судового захисту [9, с. 24].

Щодо організації ЄСПЛ, то кількість  суддів  Суду  дорівнює  кількості держав-членів  Ради Європи. Судді не  можуть  бути
громадянами однієї держави.  Консультативна Асамблея обирає суддів
на дев'ять років зі списку осіб,  висунутих державами-членами Ради
Європи; вони можуть бути переобрані.

Судді засідають у Суді тільки
особисто і виконують свої  обов'язки  цілком  незалежно.  Під  час
перебування  на  посаді  вони  утримуються  від виконання
будь-яких  обов'язків,   несумісних   із   вимогами  незалежності,
безсторонності й компетентності.

ЄСПЛ розглядає заяву щодо порушення норм Конвенції за наступних умов:

• скарга стосується порушення одного чи декількох прав,  які закріплені у Конвенції та Протоколах до неї;
• скарга спрямована проти держави, яка ратифікувала Конвенцію чи відповідний Протокол (через це і рішення отримуються назву у форматі «Заявник про Держиви») ;
• скарга стосується лише тих фактів, за які несе відповідальність певна державна структура (законодавчий або, виконавчий орган, суд тощо);
• скарга на стосується приватних осіб чи недержавних організацій;
• скарга стосуються тих подій або, які  відбулись після ратифікації державою Конвенції чи відповідного Протоколу, на який спирається у скарзі заявник;
• порушення основоположного права стосується особисто і безпосередньо  самого заявника;
• заявник вичерпав національні засоби правового захисту (пройшов всі інстанції національних судів або скористались всіма ефективними засобами захисту права);
• скарга заповнена належним чином, а саме у формі Формуляр з офіційного сайту Суду, протягом шести місяців після дати винесення остаточного рішення на національному рівні;
• скарга  базується на достовірних фактичних даних;
• скарга повинна містити обґрунтування своєї заяви, з документальними підтвердженнями;
• аналогічна скарга ще не  була розглянута Судом або іншим міжнародним органом [10, c. 121].

Під час подання скарг до ЄСПЛ варто звернути увагу, що Суд не є апеляційною інстанцією по відношенню до національних судів та не може скасовувати чи міняти їхні рішення

Тривалість розгляду справи в Суді визначити неможливо. Суд намагається розглянути заяви в межах трьох років з моменту їх подання, однак розгляд деяких справ потребує більше часу, деякі ж справи, навпаки, розглядаються швидше [6, c. 134].