Європейський суд з прав людини в практиці українського конституційного правосуддя

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РІШЕНЬ ЄСПЛ:  ЇХ ВПЛИВ НА СИСТЕМУ ПРАВА І ЗАКОНОДАВСТВО

1.1. Правова природа рішень Європейського суду з прав людини

1.2. Місце рішень Європейського суду з прав людини у національній правовій системі

1.3. Вплив рішень Європейського суду з прав людини на систему джерел права України

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА РІШЕНЬ ЄСПЛ ЯК ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

2.1. Судовий прецедент як джерело конституційного права: проблеми і перспективи

2.2. Імплементація рішень ЄСПЛ у національне законодавство

2.3. Роль європейських стандартів правозахисту у конституційному судочинстві України

2.4. Вплив практики Європейського суду з прав людини на конституційне судочинство в Україні

2.5. Рішення Європейського суду з прав людини як джерело конституційного права

РОЗДІЛ 3. СТУПІНІ РЕАЛІЗАЦІЇ РІШЕНЬ ЄСПЛ В УКРАЇНІ

3.1. Європейський суд з прав людини в практиці українського конституційного правосуддя

3.2. Конституційність рішень ЄСПЛ і їх здійснення

3.3. Реалізація рішень європейського суду з прав людини в практиці конституційних судів: сучасні тенденції та перспективи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

2.4. Вплив практики Європейського суду з прав людини на конституційне судочинство в Україні

Активні процеси демократизації українського суспільства викликають питомий інтерес до проблеми імплементації правових позицій Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) до національного законодавства та застосування їх Конституційним Судом України. Значна кількість сучасних правознавців наголошує на необхідності побудови дієвої системи взаємодії цих двох інституцій, що дозволило б здійснити уніфікацію загальноєвропейських стандартів в сфері прав людини, а також створити ефективний та цілісний механізм впровадження та захисту цих прав. Необхідність ґрунтовних дослідженьз приводу значення та потреби використання правових позицій ЄСПЛ в національному конституційному судочинстві пов’язана перш за все із орієнтацією України на активну співпрацю з Європою, а отже й на європейські гуманістичні цінності та принципи.Дискусії виникають з приводу юридичної сили прецедентів ЄСПЛ та обсягу врахування його позицій судами, а також стосовно проблеми, пов’язаної з необхідністю гармонізації суттєво різних за своїм змістом та спрямованістю правових систем. Останнім часом в літературі все частіше відзначається зростаючий вплив Європейського суду з прав людини на українське право і судову практику. При цьому мова йде про необхідність використання «європейських стандартів» як ідеалу, до якого нам необхідно прагнути. Слід відмітити важливість співпраці між національними та європейськими органами конституційної юрисдикції задля подальшого розширення всебічних взаємовигідних відносин України та країн західної Європи, збагачення та обміну правовими культурами країн, зокрема, практикою захисту і реалізації конституцій, законів та інших правових актів; важливу роль органів конституційної юрисдикції у забезпеченні верховенства права, основних прав і свобод людини. Європейський суд з прав людини називає власну практику прецедентною. Прецедентність проявляється в тому, що цей суд при вирішенні справ схильний в цілому слідувати підходам, які ним застосовувалися раніше, якщо тільки не визнає за необхідне їх редагувати. Це так звана доктрина «staredecisis», що в буквальному перекладі означає «стояти на вирішеному», тобто принцип правосуддя в англо-саксонських правових системах,зміст якого полягає в тому, що при виробленні рішення судом панівна сила належить прецеденту. Практика створення та застосування класичного прецедентного права починає складатися і в Україні. Прецедентне право Європейського суду з прав людини може бути додатковим чинником для офіційного визнання судового прецеденту як джерела права у питаннях захисту прав людини, що сприятиме зміцненню позицій та поверненню довіри до судової влади в Україні. Одна з проблем використання практики ЄСПЛ органами конституційної юрисдикції пов’язана, в першу чергу, з визначенням обсягу, в якому вона має враховуватись. Слід відмітити, що в деяких своїх рішеннях, як наприклад, у справах від 11 березня 2010 року, від 20 жовтня 2011 року, Конституційний Суд України, відзначив, що бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях встановлював наявність порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Тим самим, національний орган конституційної юрисдикції показав суто ілюстративний характер міжнародно-правової аргументації у своїх рішеннях, що використовується головним чином для підтвердження застосування внутрішньодержавних норм, не розділяючи при цьому думки про основоположне значення міжнародних правил як критеріїв оцінки внутрішнього регулювання.