Право людини на евтаназію. Міжнародний досвід та практика,застосування евтаназії в Україні

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка

Реферат

з дисципліни

«Основи правознавства»

на тему:

«Право людини на евтаназію. Міжнародний досвід та практика,застосування евтаназії в Україні»

                                                                    Виконавець:

Сторчака Інна Валентинівна

                                                                                   студентка групи 842

                                                                 Викладач:

                                         Курова Аліна Анатоліївна

Суми 2020

Постановка проблеми. Вершиною будь-яких суспільних пріоритетів є життя людини як найвища соціальна цінність. Найважливішим правом людини відповідно до ст. 27 Конституції України є право на життя, що гарантує недоторканість її фізичного існування. Відповідно до ст. 3 людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, що зазначається Конституцією України [6]. Ніхто не може позбавити людину життя, яке повинно підтримуватись у всіх випадках до природного завершення. Проте в деяких країнах сучасного світу відбуваються кардинальні зміни, на тлі яких ця теза спростовується. Мова йдеться про евтаназію – практику припинення лікарем життя людини, яка має невиліковне захворювання на задоволення її прохання в безболісній або мінімально болісній формі припинити страждання. Однак у Кримінальному кодексі України немає жодної статті, якою би кваліфікувалось таке діяння, тому проблема евтаназії потребує подальшої кримінально-правової регламентації. У теорії кримінального права визнається, що добровільна згода людини на позбавлення її життя не виключає карності діяння і зазвичай кваліфікується за ст.115 Кримінального кодексу як вбивство.

Отже, евтаназія посягає на найвищу соціальну цінність, що охороняється державою – життя людини. Право на життя закріплене і у ст. 281 (Кн. 2, Гл. 21) Цивільного кодексу України, де вказано, що найголовнішим і невід’ємним правом людини є право на життя, що фізична особа не може бути позбавлена життя. Цивільний кодекс України у ст. 281 також встановив чітку заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

Сьогодні в Україні заборона евтаназії міститься в ст.52 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я», де «медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань». Медики зобов’язані за будь-яких умов надавати медичну допомогу в повному обсязі пацієнту, який знаходиться в критичному для життя стані.

Якщо в Україні з юридичної точки зору евтаназія є недопустимим явищем, то в деяких інших країнах вже здійснюється її практична реалізація, обґрунтована законодавством. Евтаназія як явище, що має прояв у суспільному житті сучасних країн світу, має отримати не лише правове регулювання, а і наукове обґрунтування як одна з найактуальніших і невирішених юридичних, соціальних, медичних, етичних і філософських проблем.

Аналіз порівняння показників щодо наслідків запровадження евтаназії у деяких країнах світу надасть можливість прогнозувати доцільність легалізації евтаназії в Україні.

 Аналіз останніх досліджень та публікацій. Евтаназія є більшою мірою феноменом сучасного суспільства, тому останні дослідження і публікації з її практичної реалізації тільки починають накопичуватись у науковій літературі.

Евтаназія як проблема міждисциплінарного характеру досліджується юристами, соціологами, філософами, а також медиками, оскільки вона є явищем медичної практики. Теоретичними розробками проблем евтаназії для медичної практики певною мірою займається наука суїцидологія, дослідження з якої складають роботи російських вчених, а саме: Г. Старшенбаума, І. Шелехової, Т. Каштанової, А. Корнетова та інших. Ними проаналізована історія розвитку евтаназії в країнах світу, розглядаються її етичні засади. Евтаназія в контексті медичної практики України досліджується О. Безаровим. Правові аспекти евтаназії в медичній практиці України ґрунтовно розглядають Г. Пеклина, а також А. Пищита, І. Середа та ін.