Права людини в історії українського народу

Міністерство освіти і науки України

ВСП Технологічний коледж НУ «Львівська Політехніка»

Реферативна робота на тему:

«Права людини  в історії українського народу »

Виконала

студентка група ПРМ-32

Белей Іванна Володимирівна

Перевірила викладачка

Мамалига М.В.

Львів 2015

Зміст

Вступ

1. Права людини в період Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.)
2. Права людини в період перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої
3. Права людини в період Національно-визвольної війни 1648-1694 рр.
4. Права людини в період козацько-гетьманської доби  (середини XVII кінця XVIII ст.)
5. Права людини в період перебування українських земель у складі Російської імперії в 60-70 - рр. XIX ст.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Тема про права людини  в історії українського народу завжди була і є актуальною . Адже  проблему захисту найголовніших прав людини , намагався вирішити  український народ протягом довгого періоду часу . Зараз дуже багато людей про права людини не знають нічого істотного і серйозного , не цікавляться ними , не вивчають їх, а згадують про них лише тоді, коли їх утискають . Але через події , які відбуваються сьогодні ми самі, змушуємо себе думати про ці права сьогодні, і перед нами виникає питання про те, наскільки важливо знати, розуміти і відстоювати свої права і свободи.

  Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається .  Тому ми маємо знати історію про права людини в Україні, що б вирішувати такі важливі для людства проблеми, як збереження миру і сталого розвитку суспільства, збереження навколишнього середовища, як для нас, так і для наступних поколінь. Це і збереження культурної спадщини людства, і боротьба зі злочинним світом, і з убогістю, і з голодом і ще величезний ряд невирішених на сьогоднішній день проблем.

1. Права людини в період Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.)

У період Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.), яка внаслідок збігу ряду історичних обставин не знала рабовласницького ладу, на українських землях не спостерігалося нелюдського ставлення до особи, хоча окремі утиски щодо холопів і челяді мали місце.

В Київській Русі хоча й існувала різниця в суспільному становищі між людьми вільними, напіввільними і невільниками, держава ніколи не здійснювала юридичного оформлення станових груп населення. Будь-яка верства населення не була замкненою, і був можливий перехід з однієї до іншої. До боярства мали доступ «люди» - представники нижчих верств населення, в дружинники могла потрапити будь-яка вільна людина (навіть звільнений раб), а серед ізгоїв іноді опинялися навіть князі. Військовополонених, які, по суті, набували рабського статусу, часто «саджали» на землю і перетворювали на залежних селян. Раб міг викупитися, створити сім'ю. Якщо один із подружжя був вільний, то і після шлюбу його становище не змінювалось. Народжені в такій сім'ї діти також були вільними людьми.

Відзначалися наші пращури і помітною віротерпимістю, про що свідчать зокрема норми русько-візантійських договорів 912, 945, 971 р. В них договірні сторони скріплюють угоди клятвою. Греки клянуться церквою св. Ільї, а нехрещена Русь-Перуном.

Давнє звичайне право - закон Руський, хоч і узаконювало панування феодалів, але водночас і обмежувало його, створювало певні правові гарантії для нижчих верств населення, закріплювало поступову відмову від варварських принципів кривавої помсти і таліону, обмежувало сваволю і врегульовувало повсякденний побут населення Київської Русі. Ознакою реального демократизму були «ряди» -договори, які укладали жителі зі своїми князями. Основною вимогою в договорі до князя - було «не ображати народу». Якщо князь не виконував взятих на себе зобов'язань, то народ на віче міг усунути його з князівського столу. Так, у 1067 р. Київське віче усунуло з князівського столу князя Ізяслава, а Чернігівське віче у 1078 р. - князя Всеволода.