Реалізація права людини на судовий захист в умовах воєнного стану в Україні

Ляхвацька Марія Віталіївна

студентка ІІ курсу

Спеціальності «Право»

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Кончаковська Валентина Василівна

Реалізація права людини на судовий захист в умовах воєнного стану в Україні

З проголошенням України демократичною державою право кожного на судовий захист стало одним із фундаментальних прав людини, гарантованих на конституційному рівні. Закріплене в конституціях більшості сучасних розвинутих демократичних держав, це право посідає чільне місце в структурі конституційно-правового статусу людини та є необхідною умовою існування правової держави.

Судова форма захисту є вищою, порівняно з іншими, несудовими, засобами, формою захисту суб’єктивних прав, свобод і законних інтересів, яка забезпечує всім зацікавленим особам максимум процесуальних гарантій. Тому право на судовий захист є засобом забезпечення передбаченої законом можливості людини звертатися до органів правосуддя по захист її прав і законних інтересів. Своєю чергою, правосуддя як функція судової влади посідає особливе місце у системі гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів, а доступ до нього є невід’ємною складовою права на звернення до суду та необхідною передумовою його реалізації [1].

Для визначення сутності права на судовий захист необхідно проаналізувати всі положення Конституції України та визначити групи норм, які закріплюють право на звернення до суду в окремих випадках:

1) право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (ст. 55);

2) право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання (ст. 29);

3) судовий захист права на спростування недостовірної інформації про себе та членів своєї сім'ї і права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32) [2].

Правове регулювання права на судовий захист знайшло свій подальший розвиток у Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і в галузевих процесуальних кодексах. Відповідно до ст. 2 Закону: «Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України» [3].

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Окрім того, слід наголосити на існуванні в системі прав людини абсолютних прав людини і громадянина, які ні в якому випадку та за жодних обставин не можуть бути обмежені, навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Вичерпний перелік таких абсолютних прав визначений ч. 2 ст. 64 Конституції України. Такі права є своєрідним «табу» для держави щодо їх обмеження та вимагають від держави виконання нею зобов’язань щодо забезпечення реалізації цих прав. До зазначеного переліку належить і право людини та громадянина на судовий захист (ст. 55 Конституції України).

Водночас, необґрунтованою і незрозумілою видається правова позиція Конституційного Суду України, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року. Зазначивши, що судовий захист передбачає здійснення правосуддя з метою захисту або відновлення порушених оспорюваних прав і свобод, Суд стверджує, що «Право на судовий захист не є абсолютним», проте держава зобов’язана забезпечити доступ до правосуддя в такий спосіб або такою мірою, щоб саму суть цього права не була порушена [4].

Введення воєнного стану на всій території України 24 лютого 2022 року в результаті повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації на територію нашої держави має значний вплив на всі без винятку правовідносини, реалізацію прав і свобод людини та здійснення повноважень органів влади, у тому числі судової.

У період дії воєнного стану, відповідно до статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», повноваження судів не можуть бути припинені, а частиною 1 статті 26 цього Закону передбачено: «Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.