Регіональні системи захисту прав людини

РЕФЕРАТ

на тему «Регіональні системи захисту прав людини»

Остріг 2023

План

1.Міжамериканська система захисту прав людини.

2.Африканська система захисту прав.

3. Захист прав людини в рамках АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії).

Список використаної літератури

1. Міжамериканська система захисту прав людини.

Міжамериканська система захисту прав людини діє в межах Організації Американських Держав та поєднує держави з обох американських континентів. В порівнянні з європейською системою (частиною якої є і Україна), міжамериканська система захисту 90 прав людини має низку особливостей як в нормативному, так і в інституціональному плані.

Нормативною основою функціонування міжамериканської системи захисту прав людини виступають одразу три міжнародних документа: Статут Організації Американських Держав 1948 р., Американська декларація прав і обов’язків людини 1948 р. і Міжамериканська конвенція з прав людини 1969 р.

Інституційно міжамериканська система захисту прав людини вельми нагадує європейську, таку що діяла до реформи Європейського суду з прав людини 1998 року – вона має двоступеневий характер: Міжамериканська комісія з прав людини (надалі – Комісія) та Міжамериканський суд з прав людини (надалі – Суд), при відсутності прямого доступу індивідуальних заявників до Суду [2, с.169]. Важливо відзначити також, що історично першою в межах ОАД в 1959 році була створена саме Міжамериканська комісія з прав людини і досить довгий час її діяльність базувалась на положеннях Американської декларації прав та обов’язків людини 1948 року (необов’язкового за юридичною силою документу), а після прийняття та набрання чинності Міжамериканської конвенції з прав людини у 1978 році Комісія стала керуватись її положеннями відносно тих держав, які ратифікували Конвенцію, в той час як щодо держав-членів ОАД, які не ратифікували Конвенцію, вона продовжує застосовувати Декларацію. Отже, можемо говорити про певні підсистеми, які склались в межах міжамериканської системи захисту прав людини.

Ще однією важливою відмінністю цієї регіональної системи є той факт, що більшість заяв, які надходять до Міжамериканської комісії з прав людини, вона намагається вирішити на засадах примирення, виконуючі роль посередника між заявником та державою. Ця процедура відповідно до ст. 48 Міжамериканської конвенції з прав людини носить назву «дружнього врегулювання». Лише в окремих найбільш гострих випадках (у випадку насильницьких зникнень, тортур чи масових страт) Комісія на визнає процедури дружнього врегулювання.

Процедура дружнього врегулювання передбачає наявність довірчих відносин між заявником та державою, а також здатність заявника чітко окреслити заходи відшкодування порушених прав, які вони вважають достатніми, а держава має бути готовою до здійснення цих заходів, а також реалістично оцінювати можливість виконання заходів загального характеру, які б унеможливлювали відповідні порушення в майбутньому. Істотною відмінністю процедури дружнього врегулювання в міжамериканській системі від подібної процедури в європейській системі захисту прав людини є те, що вона не має конфіденційного характеру і відповідно всі умови угоди (як індивідуального, так і загального характеру) завжди в повному обсязі публікується Комісією разом зі звітом по справі як його невід’ємна частина.

Важливо відзначити, що в угоді про дружнє врегулювання «заявники і держава не в змозі лише домовитись про відшкодування збитків, порушення прав людини має бути усунуто. Реституція призначена припинити порушення і повернути постраждалого в стан, в якому він або вона перебували до вчинення порушення. Приклади індивідуальних заходів реституції можуть включати відновлення свободи індивіда, скасування нормативних актів, відновлення зайнятості тощо» [3].

Цікава особливість дружнього врегулювання в міжамериканській системі захисту прав людини полягає і в, так званих, «заходах задоволення» (satisfaction measures) які обумовлені наслідками гласності та доступності угод про дружнє врегулювання [2, с. 173]. Мова йде про те, що в міжамериканській системі захисту прав людини при обранні сторонами шляху дружнього врегулювання основним завданням держави є не «збереження власного обличчя» (що характеризує відповідну процедуру в європейській системі), а навпаки, визнання порушень та публічний характер поновлення прав людини.