Гостра гнійна інфекція

Гостра гнійна інфекція – гострий запальний процес різної локалізації та характеру, спричинений гноєрідною мікрофлорою. Гостру гнійну хірургічну інфекцію спричиняють стафілококи, стрептококи, пневмококи і гонококи, рідше — синьогнійна, кишкова і черевнотифозна палички. У зв'язку із широким застосуванням антибіотиків частка стрептокока і пневмокока в розвитку гнійної інфекції знизилася; на перше місце вийшла стафілококова інфекція.

Гостра гнійна інфекція супроводується місцевою і загальною реакцією організму. Останній реагує як цілісна система. В захисній реакції беруть участь насамперед центральна нервова та ендокринна системи й органи кровотворення.

Місцева запальна реакція характеризується почервонінням, набряком, болем, підвищенням температури тіла і порушенням функції органу. В результаті місцевої запальної реакції відбувається відмежування інфекції. Місцева лейкоцитарна інфільтрація тканин, пізніше – грануляційна тканина і піогенна оболонка перешкоджають поширенню мікроорганізмів в організмі. Загальна реакція організму виявляється високою температурою, ознобом, головним болем, збільшенням кількості лейкоцитів у крові (лейкоцитоз), порушенням обмінних і окисних процесів. Ці симптоми зумовлені потраплянням мікроорганізмів в організмі, інтоксикацією його мікробними токсинами та продуктами розпаду тканин і поширенням мікробів.

Залежно від реактивності організму запальна реакція може бути нормальною (нормергічною), підвищеною (гіперергічною) і зниженою (гіпоергічною).

Центральна нервова система регулює складні обмінні трофічні процеси в організмі, зокрема функцію ендокринної системи, яка впливає на перебіг запального процесу. Гормони кори надниркових залоз зменшують (кортизон) або посилюють (дезоксикортикостерон) запальну реакцію.

Принципи лікування гнійних захворювань передбачають проведення загальних і місцевих лікувальних заходів. Загальне лікування спрямоване на елімінацію інфекції (зокрема антибіотикотерапія), дезінтоксикацію організму, підвищення його захисних сил та нормалізацію функції внутрішніх органів і пов'язаних з ними обмінних і окисних процесів.

Класифікація гнійних захворювань м’яких тканин, методи діагностики та лікування.

Інфекції шкіри та м’яких тканин є наслідком механічних ушкоджень, хірургічних маніпуляцій та операцій і спричинені широким спектром мікроорганізмів.

Згідно з Д. Аренхольцем (1991), розрізняють такі форми ураження м’яких тканин:

 І рівень – ураження власне шкіри (бешиха, еризепілоїд тощо);

 ІІ рівень – ураження підшкірної клітковини (карбункул, гідраденіт, мастит тощо);

ІІІ рівень – ураження поверхневої фасції тіла (фасціїти різної етіології (стрептококовий некротизуючий, неклостридіальний, гангрена Фурньє тощо);

ІV рівень – ураження м’язів та глибоких фасціальних структур (клостридіальний та неклостридіальний міонекроз тощо).

Гостра специфічна хірургічна інфекція

Правець  – гостра інфекційна хвороба, яка характеризується гіпертонусом скелетних м’язів, періодично наступаючими генералізованими судомами, підвищеною рефлекторною збудливістю, явищами інтоксикації, високою летальністю.

 Захворювання розвивається при умові, коли мікроорганізм попадає в рану, де є анаеробні умови. В якості вхідних воріт можуть слугувати невеликі садна або подряпини, яким ніхто не надає значення. Крім того, встановлено, що мікробні асоціації збудника правця з гноєрідними бактеріями діють сильніше ніж чиста культура правця. Такий симбіоз знаходить пояснення і тому, що гнійна інфекція, пошкоджуючи тканини створює добре харчове середовище для збудника правця. Піогенні мікроорганізми, будучи аеробами, споживають кисень тканин настільки, що практично навіть у відкритій рані створюються анаеробні умови.