Тойнбі А. Дж. Дослідження історії

Тойнбі А. Дж. Дослідження історії

Есе

В соціології 20 століття мало місце явище, що дістало назву «тойнбіана», саме про нього я розповім вам у цьому есе. Основою для виникнення вищезгаданого феномену послужив 12-ти томний трактат Арнольда Тойнбі – британського науковця, історика та цивілізаційника (1889-1975) «Дослідження історії» («Розуміння/Осягнення історії»).

Дана праця написана в 1934-1961 роках і стає колосальним поступом для цивілізаційної соціології. П. Сорокін зазначає, що теорію Тойнбі можна вважати кульмінацією теоретичних напрацювань, пророблених раніше його попередниками (М. Данилевський, О. Шпенглер). Теорія Тойнбі виконана окремо від їх праць, обґрунтована на значним чином ширшому історичному фактажі та виступає неоціненним шедевром макросоціологічного та історичного вчення.

Говорячи про теорію Тойнбі, варто зазначити, що вона принесла її автору світову популярність. У своїй праці «Дослідження історії» він висуває теорію коловороту, зміни одна одну локальних цивілізацій, а от рушійною силою їх прогресу він називає «творчу еліту», яка здатна протистояти різноманітним історичним «викликам» і повести за собою «інертну більшість». Специфіка цих «викликів» та «відповідей» окреслює своєрідність для цивілізації. За словами Тойнбі, прогрес людства визначається духовним самовдосконаленням, переходом від примітивних вірувань крізь призму універсальних релігій до однієї-єдиної релігії майбутнього. Вихід із суперечностей та конфліктних ситуацій автор вбачає у духовному оновленні людства.

Динамічність розробленої теорії Тойнбі полягає в тому, що він постійно намагався підкріплювати свої погляди історичним фактажем. Маючи дійсно енциклопедичні знання в галузі стародавньої та новітньої історії, втім все ж в його праці мали місце спірні висновки та хиткі конструкції. На початку Тойнбі відштовхується від думок О. Шпенглера, який розглядає культури як відокремлені організми, які можуть проходити 4 стадії, починаючи розквітом до занепаду. Тойнбі вносить у концепцію Шпеглера низку важливих коректив. Поняттю Шпенглера про сліпу «долю», яка простежується в історії, Тойнбі протиставляє історично-релігіяне понятта про «виклик» і «відповідь». Згідно з автором, Вища Божа Реальність виносить для культур задачу само здійснення «виклик» крізь географічні та кризові фактори. В випадку, коли культура дасть правильну «відповідь», її місію реалізовано, а в разі неспроможності, культура приречена на занепад чи припинення.

Тойнбі не вважає культури ізольовано-відокремленими і вбачає у релігіях основний елемент зв‘язку. Співвіднесення процесу історії з Божественним Началом наближає історіософію автора з передбаченнями та вченнями релігійних пророків. Але, все ж, погляди Тойнбі не розглядають як християнські. Автор поступово заперечує притаманний йому на початку біблійний теїзм, схиляється у бік східного, а саме індійського, пантеїзму. Під час діалогу з буддійським вченим Ікедою, Тойнбі пише: «Я вірю, що виправданим об'єктом поклоніння для людини є Гранична Духовна Реальність всередині, ззовні і у Всесвіті».

Тойнбі не був повною мірою пантеїстичним, тому що він вірить в Бога, визначаючи його джерелом Любові і Свободи. За словами Тойнбі, історія людства простежується у постійній боротьбі між природними законами та вищого «Закону Божого». Неодноразово вчений звертається і до специфіки Священного Письма. Апофеоз його роздумів стосовно цієї теми підкреслений у 15 розділі його трактату «Дослідження історії». Тут він виступає не тільки вченим, а і ідеологом нових напрямів релігійного розвитку. Під час таких роздумів, Тойнбі пробує виокремити і християн і мусульман.  На думку автора, ранні початки старозавітної релігії принципово не відрізняються від існуючих в той час древніх вірувань етносів. У тому ж смислі, в якому для ізраїльтян виступає Яхве, для греків виступає Зевс, а для моавітянського народу – Кемош. Також вчений ігнорує певні елементи біблійної історії, такі, що містять в собі зерно пророчих вчень. Згідно з Тойнбі, найважливіші перевороти старозавітної релігійної свідомості виступають «відповіддю» на «шок», що пов‘язаний з трьома подіями: