Шкiльна тривожнiсть i шляхи ii подолання

Гордієнко Юлія,

студентка 11 групи

навчально-наукового інституту педагогіки

ШКІЛЬНА ТРИВОЖНІСТЬ І ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

Молодший шкільний вік – найважливіший етап у житті дитини, протягом якого найактивніше формується її особистість, відбувається психічний розвиток, який часто супроводжується тривогою.

Психологи помітили, що саме цей вік (пізнання нового, перевірка отриманих навичок і вмінь) завжди супроводжується підвищенням тривожності в дітей.

Саме такий період виникає при переході дитини з дошкільного в молодший шкільний вік. Дітям цього віку властиві психологічні особливості, які сприяють виникненню тривожності: підвищена емоційна чутливість до зовнішніх впливів та сильна зовнішня і внутрішня реакція на них; недостатньо розвинена довільність пізнавальної і, особливо, емоційно-вольової сфер; безпосередність сприйняття зовнішнього світу і обмеженість форм адаптивних реакцій на впливи; високий рівень наслідування та емоційного зараження; залежність від оцінок дорослих; низька здатність протистояти чужій думці тощо. Тому саме в цьому віці тривожність може закріпитися як властивість особистості.

Високий рівень тривожності може спричинити розвиток неврозу у дітей та ускладнити процес формування їх особистості. Тому необхідним є визначення умов, дотримання яких дасть можливість подолати це негативне явище в розвитку особистості дітей молодшого шкільного віку та попередити його вплив на становлення особистості в наступних вікових етапах.
До можливих причин появи тривожності відносять такі: 

1) психодинамічні  властивості особистості (тип темпераменту), 

2) досвід власних невдач, 

3) надмірні домагання і боязнь виявитися не на висоті власних вимог, 

4) неадекватний тип сімейного виховання, неоптимальні відносини з однолітками. 

Кучерова виділяє такі типи сімей, в яких діти мають стійку тривожність: 
- Сім'ї, де мати одна виховує дитину, у неї самої спостерігається підвищена тривожність, 
- Сім'ї, де ставлення до процесу виховання дітей як до процесу вирішення педагогічних завдань, мета батьків - виховати слухняного дитини, батько в такій сім'ї займає позицію суворого батька, а мати - позицію захисника, 
- Сім'ї, де лідером виховання є бабуся / дідусь, батьки дитини перебувають у залежному стані від своїх батьків, їм постійно доводиться «боротися» за лідерство в сім'ї, 
- Сім'ї, в яких обмежено спілкування з дитиною, а виховання зводиться до гігієнічного догляду за ним. 
У психології сформульовані загальні ознаки сімей, в яких ростуть тривожні діти: 
1) батьки не заохочують прояви ініціативи та активності дітей, 
2) батьки недооцінюють або ігнорують дитячу діяльність, 
3) їх спільна діяльність з дитиною носить емоційно ненасичений характер, 
4) у цьому діяльності дитина - завжди виконавець. 
Б.І.Кочубей і Е.В.Новікова вважають, що тривожність розвивається у дітей внаслідок внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний: 
- Суперечливими вимогами, що пред'являються батьками, або батьками і школою (дитячим садом), 
-Неадекватними вимогами (найчастіше, завищеними), 
- Негативними вимогами, які принижують дитини, ставлять його в залежне становище. [1] 
Психологами виявлена ​​наступна закономірність: у дошкільному та молодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 12 років - дівчатка. Причому, дівчатка більше хвилюються з приводу взаємин з іншими людьми, а хлопчики - через насильство і покарання. Зробивши проступок, дівчатка в цьому віці будуть переживати, що мама чи вчителька погано про них подумають, а подружки не стануть з ними грати, хлопчики ж - про те, що їх за це можуть покарати.  У сім'ях, де дорослі більш впевнені в собі, спокійні і доброзичливі, діти менш тривожні, ніж у сім'ях, де у дорослих високий рівень тривожності або де часто відбуваються сварки і скандали. [2] 
Проте не можна не визнати, що характер навчання в тому вигляді, у якому він має місце в багатьох школах, містить цілий "букет" факторів, здатних викликати, розвити й поглибити тривогу в учня.