Процес адаптації

Зі змістовної точки зору процес адаптації являє собою оволодіння ситуацією на різних рівнях саморегуляції.

Адаптація - цілісна, багатовимірна і самокерована функціональна система реакцій, спрямованих на підтримання сталого балансу між гомеостазом організму і середовищем у процесі задоволення актуальних потреб індивіда.

Психічна адаптація - процес встановлення оптимальної відповідності між особистістю і довкіллям у ході здійснення властивої людині діяльності.

У медицині психічна адаптація як системне явище розглядається переважно у рамках трьохкомпонентної моделі:

а) як система, що забезпечує оптимальне співвідношення між психічними і фізіологічними адаптаційними процесами (психофізіологічна адаптація);

б) система збереження психічного гомеостазу та сталої цілеспрямованої поведінки (власне психічна адаптація);

в) система адекватної взаємодії із соціальним оточенням (психосоціальна адаптація).

Такий підхід добре узгоджується із уявленням про три рівні функціонування особистості: біологічний (фізіологічний), психологічний (індивідуально-особистісний) і соціально-психологічний (особистісно-середовищний). Поняття адаптації у рамках цієї моделі грає роль системоутворюючого фактора, допомагаючи інтегрувати соматичні, нервово-психічні та соціально-психологічні компоненти.

У адаптивній діяльності виділяють дві паралельні тенденції: пристосувальну і перетворюючу. Перша прилаштовує потреби індивіда до навколишнього, а друга навпаки, пристосовує середовище до потреб людини.

Результатом пристосувальної чи перетворюючої діяльності є адаптованість – реалізація індивідуумом значимих цілей, максимально гармонійна інтегрованість до системи соціальних зв'язків і відносин при збереженні власної ідентичності, психічного і фізичного здоров’я.

Адаптованість поділяють на внутрішню, зовнішню і змішану.

Внутрішня адаптованість характеризується перебудовою функціональних структур у відповідь на зміни середовища.

Зовнішня (поведінкова) адаптованість це гармонійні стосунки із середовищем, що досягаються за умови збереження власної ідентичності без внутрішньої змістовної перебудови.

Змішана адаптація супроводжується частковою модифікацією як внутрішніх структур, так і середовища.

Взаємодія із середовищем є перманентним і динамічним процесом, стресори можуть діяти періодично або постійно, бути одиничними або множинними, і кожна значуща зміна ключових параметрів екологічної системи викликає необхідність мобілізації компенсаторних механізмів організму і психіки. Процес адаптації протікає поступово, але несподівані чи надто раптові або надмірні за силою зміни у системах можуть призвести до зриву пристосувальних механізмів. Відповіддю на збій адаптивних механізмів є активізація компенсаторних захисних реакцій, але ураження чи декомпенсація окремих елементів може призводити до дисфункції, обумовленої накопиченням нездоланних для всієї системи адаптації перешкод.

Дезадаптація - порушення пристосування людини до змін навколишнього середовища внаслідок неадекватного характеру подразників реагування.

Цей стан може протікати поза патологією, виникаючи внаслідок трансформації звичних умов життя і виникнення необхідності призвичаюватись до нових. Але може і бути ознакою регресивного розвитку індивідуума на трьох рівнях: психофізіологічному, психологічному (особистісному) і соціально-психологічному (поведінковому).

У більшості випадків спостерігається поєднане ураження декількох компонентів адаптації, іноді ж спостерігається ситуація, коли ураження одного із компонентів за принципом «ефекту доміно» призводить до дисфункціональності в інших напрямках діяльності. Проте, стосовно кожного із них спостерігаються також випадки вузькоспрямованого