Проблема вивчення брехнi як соцiально-психологiчного феномену

ПРОБЛЕМА ВИВЧЕННЯ БРЕХНІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ФЕНОМЕНУ

Фощій С. В.

студент спеціальності «Психологія»,

Кременчуцький національний університет ім. М. Остроградського

м. Кременчук, Україна

Час, в якому ми живемо зараз прийнято називати ерою інформації. Інформація, яка адекватно відображає реалії, не спотворюючи сутність явищ, подій, окремих фактів називається істиною. Вона є точним, достеменним відтворенням, відображенням реального стану речей. Інколи, в процесі комунікацій виникає потреба, щоб про істину адресат дізнався лише те, що, на думку маніпулятора, необхідно знати. При цьому в хід іде жонглювання словами, фактами і будь-якими параметрами реальності для досягнення власної мети. Навмисно спотворену інформацію називають брехнею.

В сучасному світі кожна людина, яка включена в соціальне життя, поза всяким сумнівом, щоденно стає жертвою брехні. Брехня різниться за своїми видами, методами, мотивацією та ступенем тяжкості, але будь яка брехня переслідує одну мету – маніпулювати свідомістю іншої людини. Така маніпуляція хоч і має інколи позитивний вплив для стабільності соціальної структури в цілому, проте в конкретних випадках міжособистісних інтеракцій брехня, як правило, має значний негативний вплив.

З кожним днем розширюється коло соціальних функцій інформації та збільшується їх значення. Інтелектуальна власність, інформаційне забезпечення, інформаційні технології – це ті тенденції, які захоплюють життєвий простір сучасного світу. Від якості інформації залежить наша свідомість, роль якої важко переоцінити. Варто відзначити, що прагнення виявити брехню і відділити її від правди було актуальним в усі часи існування людських комунікацій. Інформація хоч і не є матеріальною субстанцією, але вплив на реальність має не менший, а часто – навіть більший, ніж будь що інше.

На сьогоднішній момент актуальність психологічної здатності верифікувати брехню загострюється, зокрема через збільшення тісноти міжособистісних контактів з одного боку, а з іншого – збільшенням кількості комунікаційних інтерацій в віртуальній реальності, де ми не можемо простежити невербальні прояви партнера по спілкуванню.

Проблематику брехні досліджували такі вчені як Д. Дубровський, Е. Білякова, О. Фрай, С. Симоненко (динамічний компонент брехливості); В. Знаков, Є. Ф. Зеєр, К. Мелітан, П. Екман (опис емоційного компоненту брехні); К. Снайдер, Р. Соломон висвітлювали соціально-регуляторний вплив брехні [1].

Аналізуючи природу брехні, В. Знаков висловив припущення, що генетична, яскраво виражена схильність до альтруїзму й егоїзму сприяє прояву нещирості в спілкуванні, а такі психологічні якості, як істеричність, або пов’язана з нею демонстративність, проявляються в перебільшенні власних можливостей, зокрема за допомогою брехні й інших способів введення оточуючих людей в оману [1].

Коли людина бреше, вона переживає психологічні процеси, пов’язані з власними емоціями, складністю змісту поведінки і контролем. Емоційний підхід ґрунтується на тому факті, що брехня призводить до таких емоцій, як провина, страх, емоційне піднесення (якщо брехня не була викрита). Брехня є складним когнітивним явищем і супроводжується контролем над поведінкою, базується на стримуванні нервових імпульсів, напруженого мислення, прояви яких є предметом найбільшої уваги версифікатора [5].

Домінуючою емоцією, що стимулює брехню, як вважають дослідники, є страх. Першопричиною брехні і обману «на благо» є любов до близьких, жалість, співчуття, бажання захистити. Витоки формування мотивації обману, встановлення причин, за якими вважається за потрібне промовчати про деякі відомі факти, слід шукати у рольовій позиції, а також у моральних принципах суб’єкта.

Екстравертована особистість частіше демонструє брехливість через активність, самостійність, а інтровертна ніби заперечує саму активність, оперативність і тільки в наслідок цього сумарно менше бреше, порівняно з більш активними особистостями [2].