Екзистенціальна психологія

Екзистенціальна психологія

1. Опис течії

Екзистенціалізм або філософія існування (від фр. existentialisme, від лат. existentia - існування) – течія у філософії 20-го ст. яка вивчає та досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до самостійного вибору власної долі. Основним проявом екзистенціалізму є свобода, яка є проявом відповідальності за результати свого вибору.

Ця течія сформувалася у Європі 19 – 20 ст. Першими філософами, які звернулися до цієї течії є данський філософ Серен К’єркегор та німецький філософ Фрідріх Ніцше. У 20 столітті екзистенціалізм розвивався в працях німецьких Мартіна Гайдеггера, Карла Ясперса та французьких Габріель-Оноре Марселя, Альбера Камю та Жан-Поль Сартра філософів.

Екзистенційна психологія – це напрям сучасної психології, в якому синтезовані різні вчення і теорії, присвячені психологічним проблемам людського існування.

Основні риси екзистенціалізму такі:

• На першому місці постають категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання смерті;
• Особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому і т.д. адже всі вони нав’язують їй свою мораль, свої інтереси та ідеали;
• Поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов’язаними та взаємозумовленими в літературних в творах екзистенціалістів;
• Найголовнішу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;
• Існування людини постає як драма свободи;
• Найчастіше в художніх творах екзистенціалістів застосовується прийом розповіді від першої особи.

1. Підходи відомих філософів та психіатрів.

Австрійський психіатр і психолог Віктор-Еміль Франкл вважав, що основним прагненням людини є усвідомлення смислу свого існування. Нереалізованість цього прагнення породжує фрустрацію або розчарування. На його думку, пізнання сенсу життя може бути доступним кожному. Людина не може цього навчитися, але людина здатна створювати та відповідати за здійснення свого унікального сенсу життя.  Почуття знайденого сенсу життя дає людині душевні сили для подолання життєвих негараздів.

Серен К’єркегор був вкрай стурбований ситуацією, котра переросла у тенденцію до дегуманізації людини. Він не погоджувався з думкою, що людей можна сприймати і описувати, як якісь об’єкти, тим самим ставлячи людину на один рівень із річчю. Але для К’єкегора не існувало жорсткої межі між суб’єктом і об’єктом, а також між внутрішніми відчуттями та переживаннями людини і тим хто їх відчуває, адже в кожен конкретний момент вони живуть всередині своєї реальності, тобто такими істотами, які діють та мають свою волю. К’єркегор, як і пізніші філософи екзистенціалізму, підкреслював рівновагу свободи та відповідальності. Люди знаходять свободу дії через розширення самосвідомості та на ступне прийняття на себе відповідальності за свої вчинки Однак за свою свободу і відповідальність людина розплачується почуттям тривоги. Як тільки вона остаточно усвідомить, що тривога неминуча, вона стає господарем своєї долі, несе тягар свободи і відчуває весь спектр відповідальності.