Фемiнiстичний дискурск малоi прози

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 2

ФЕМІНІСТИЧНИЙ ДИСКУРС МАЛОЇ ПРОЗИ 

ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

ПЛАН

1. Новий етап актуалізації у прозі феміністичних мотивів. Новаторство Ольги Кобилянської.

  Героїні Кобилянської живуть у світі артистичної краси та етичної досконалості, створюючи й вдосконалюючи свої характери. Вони представляють тип сильної та незвичайної особистості з ідеалами вищої духовності та індивідуальної свободи, а також бажанням служити своєму народові.

Ідеальні образи Кобилянської розкриваються різними аспектами, вказуючи на еволюцію етичного ідеалу від абстрактно-гуманістичного до громадського. Героїня письменниці є незалежною та емансипованою особистістю, яка чинить опір оточенню і має глибоку гідність.

Такі героїні також відчувають розлад у стосунках зі звичайними людьми. Роль сильної жінки у творах Кобилянської обумовлена зміною цінностей у чоловічому світі та її боротьбою за "справжність". Разом з тим, авторка зливається із героїнею, не бачить її окремо від себе. 

«Я думаю, що моя заслуга се та, що мої героїні витиснули вже або звернуть на собі увагу русинів, що побіч дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру», — стверджує вона в листі до Маковея.

1. Образи жінок-емансипанток та аристократок духу в малій прозі:

а) «Вальс меланхолік»;

Софія - творчо обдарована, лірична та емоційна особистість. Відображається її вразливість і чутливість до світу через деталі, як подерті рукавички. Мистецтво стає для неї засобом саморозкриття після приниження у житті через нещасливе кохання.

«Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, віддала я йому [коханому. — Авт.]. Не від сьогодні до завтра, лиш назавсігди… Мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні».

В образі Софії О. Кобилянська малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є способом самовираження й захистом у важких життєвих ситуаціях.

Марта - втілення любові, стримана, терпляча та жіночна, готувалася стати вчителькою, вроджена жінка і матір.

Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «…в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці.

Ганна - емоційна, нестримна, талановита, живе своїм ремеслом, не дозволяє приписів у особистому житті та мріє про розвиток.

Ганнуся за поглядами належала до феміністок, які почали з’являтися в західноукраїнському суспільстві. Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так:

«Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні».

б) «Природа»;

Героїню виховали у віддаленій самотності, вона практично не знайома з суспільством, але її світ розкривався через книжки та фантазію. Природа стала важливим джерелом її внутрішнього розвитку.

Вона відчувала бурхливу природну силу, але була неспроможною виявити цю силу. Її зустріч з юним русином наповнила її життя новими почуттями, які розкрили її потребу в коханні та призвели до саморозкриття.

Кохаючи русина, вона віднаходить цілісність свого єства, зливаючись в органічну єдність зі світом своєї природи. Вона взяла реванш — і приборкала цього впевненого гуцула, багатого одинака, за яким усі дівчата гинули у селі. Вона - аристократка, зуміла приборкати норовливого парубка.

в) «Аристократка».