Шпаргалка по "Культурологии"

1. Стан того часного краєзнавства

Наука краєзнавства на той час становила один з найважливіших предметів шкільного навчання. У Німеччині кожна провінція мала велику краєзнавчу літературу, куди входили спеціальні праці про міста, регіони, замки, пам’ятки, природу, клімат, географію того чи іншого регіону. Численні популярні видання передавали широким колам читачів систематизовані краєзнавчі дослідження, які ознайомлювали мешканців з Батьківщиною. Знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу – означало відчувати себе живим і свідомим членом суспільства.

Нажаль, галичани менше відчували цю потребу. М. Драгоманов, познайомившись з галичанами в 1874 і 1875 рр., після довгих з ними розмов склав собі дуже сумне уявлення про рівень їх знань про свій рідний край.

Австрійський уряд, приєднавши Галичину, не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства щоб не виникало зайвих питань від населення. Тому на краєзнавство не звертали уваги, однак все ж уряд був змушений провести обмір краю, укласти описи земель, панських угідь, дані щодо географії чи адміністративного поділу, не торкаючись таких небезпечних тем, як земельна власність, кріпосницькі відносини тощо. Деяке світло проливали на це питання по­літичні памфлети на зразок брошури «Magna Charta von Gaiizien» або описи подорожей по Галичині, що публіку­валися звичайно за межами Австрії. Автори цих видань, переважно німці австрійської школи, дивилися на Галичину чужим оком, тому ці книжки не мали впливу на галичан.

Видання з географії і статистики Галичини, на зразок «Tafeln zur Statistik der Österreichischen Monarchie», містили лише сухі шкільні географічні дані, тому ніяк не мали популярності, а часто навіть взагалі були недоступні приватним особам.

Тільки через роки після політичної Весни народів з’явилась перша польська праця про Галичину, Калінки «Galicja i Kraków pod panowaniem austrijackim», яка започаткувала місцеве краєзнавство.

2. Статистичні праці

Після видання книги Калінки, для галицького краєзнавства було зроблено дуже мало. Довідники Ступницького і Ожеховського давали тільки сирий матеріал, офіційна статистика (Шмедес та інші) не виходила за межі географічних та адміністративних відомостей, краєзнавча енциклопедія Шнайдера, запланована з великим розмахом, лишилася фрагментом і з наукового боку не могла задовольнити краєзнавчих потреб.

З 1870 років виросло зацікавлення до Галицького краю, одною з перших праць є брошура Рапацького «Ludność Galicji» (Львів, 1874), де зроблено спробу опрацювати демографію. Дослідження не завжди спиралося на правдиві цифри, майже не торкнулося соціальної статистики, криміналістики, статистики хвороб, освіти і т. п. Після її появи вийшли статистично-економічні праці українського автора Володимира Навроцького. Майже одночасно з Рапацьким у польській літературі виступив Адам Марассе, друкуючи польською мовою (у «Przeglądzie Polskim», «Encyklopedji rolniczej» тощо) і німецькою (у «Statistische Monatschrift») ряд спеціальних праць з тих галузей статистики,, що їх не торкнувся Рапацький, – переважно про галицьке сільське господарство, його заборгованість, проблеми розвитку і т. п.

Галицький сейм заснував крайове статистичне бюро при відділі крайовому та розпочав випуск неперіодичних видань «Wiadomości statystyczne о stosunkach krajowych». Розробкою окремих тем у цьому виданні займався редактор Тадеуш Пілат та молоді працівники Охенковський і Клечинський. Однак, «Wiadomości statystyczne» у перші роки слугували лише на потреби управління та його органів і займалось переважно адміністративною та фінансовою статистикою. Тому можна вважати, що ця праця надала надзвичайно мало матеріалу на початках, і лише в останні роки почався процес у цьому напрямі – з’явилась статистика великої земельної власності, та за ініціативи Зиблікевича, було сотворено